ПАМ’ЯТЬ СИЛЬНІША ЗА ЧАС!
Тетяна Зінченко ‒ не тільки педагог Соколовобалківського ЗЗСО І-ІІІ ст., вона перш за все дружина такого ж захисника України Сергія Зінченка, як і тисячі мужніх оборонців держави. Тож їй дуже близьке і зрозуміле життя між тривогами і надіями, чекання дзвінків, уміння усміхатися крізь сльози, бути сильною перед дітьми і рідними, навіть коли серце стискається від переживань. Війна змінює не лише тих, хто на передовій, вона змінює й тих, хто чекає вдома.
За цих обставин Тетяна Миколаївна без зайвих роздумів стала організаторкою місцевого волонтерського руху, за роки російської агресії змогла з багатьма учнями та однодумцями зібрати і відправити десятки, якщо не сотні вантажів на підтримку воїнів. Натомість одержувала не тільки усні подяки, а нерідко ‒ якісь особливі подарунки: розмальовану гільзу чи прапор з автографами хлопців, шеврон чи копії якихось цінних документів. Поступово набралося чимало таких експонатів, отоді й визріла думка створити у навчальному закладі музейну кімнату, де б оці німі свідки смертельної боротьби українців за незалежність знайшли своє гідне місце і їх могли б побачити всі охочі. А якими потужними унаочненнями вони можуть стати на уроках патріотизму! Для учнів подібні кімнати є місцем пізнання новітньої історії, бо жоден підручник не здатен так глибоко передати реалії війни, як особисті долі односельців, їхні речі, світлини та спогади очевидців.
Не відразу, але все ж таки ця мрія збулася! Підтримали і адміністрація навчального закладу, і колеги, і керівництво громади, і добровільні помічники. Виділили кошти, провели ремонт в одному з навчальних класів, замовили спеціальні меблі та полиці, до дрібниць продумали розміщення експонатів.
І от сьогодні настав той день, коли ця кімната відкрилася для відвідувачів, ставши живим простором пам’яті, болю, вдячності й шани до загиблих! Її назвали гордо і велично ‒ «Зала національної гідності».
Символічно, що цей захід співпав з днем Вознесіння Господнього і пройшов напередодні Дня Героїв.
На відкриття прибули ті, кого найболючіше зачепила ненависна війна, ‒ родичі загиблих. Зійшлися односельці. Приїхали голова громади Віктор Дубович та його заступниці, депутатка ТГ Оксана Шпак. Як і мало бути, вела захід Тетяна Миколаївна зі своєю донькою, студенткою-першокурсницею Дариною. Презентуючи Залу, розповіли про виставковий простір, побудований таким чином, що можна простежити шлях становлення української стійкості та спротиву: Помаранчева революція, Революція гідності, початок АТО, повномасштабна війна… Угорі на стінах ‒ подаровані прапори військових бригад, національні стяги. Стенди із фотографіями волонтерського руху. Під склом ‒ експонати, що розповідають про кожного загиблого земляка: писемні спогади, елементи одягу, особисті речі та світлини. На окремих полицях ‒ книги про новітню війну, яка досі забирає життя воєнних і цивільних…
Були і хвилина мовчання, і зворушливі розповіді про кожного полеглого земляка, з портретами на великому телеекрані. Не можна було слухати це і бачити без болю й туги в душі, бо гострою скалкою впивалася в усвідомлення кожного думка про те, що ці хлопці вже ніколи не будуть з нами, вони навіки залишаться усміхненими і молодими, дивитимуться на нас тільки з портретів... Тож багато хто з присутніх, навіть ведучі, час від часу змахували гарячу сльозу, не приховували глибокого смутку в очах.
Під час урочистостей перед присутніми виступили керівниця навчального закладу Лариса Поглазова, голова громади Віктор Дубович, його заступниця Зоя Короленко. Їхні промови були пронизані болем втрат і гордістю за довершену справу, яка свідчить про шанобливе ставлення до земляків, чиї прізвища золотими літерами вписані у сторінки Книги національної пам’яті. Говорили не лише про історію чи війну ‒ говорили про біль і про людей, які назавжди залишаться в літописі громади. Висловлювали побажання, щоб ця кімната поповнювалася лиш книгами та цікавими експонатами, і більш ніколи ‒ іменами полеглих. Щоб діти виходили звідси з розумінням, якою великою ціною дається мир на рідній землі!
По завершенню до організаторів заходу звернулися мама загиблого Андрія Сорокового Тетяна Миколаївна Морозова, мама загиблого Віктора Ходака Ганна Володимирівна, представники Новосанжарської ГО «Шуліка» Ольга Ковальова та Вадим Осовець. Вони дякували за запрошення, за чудово облаштовану Залу, і головне ‒ за щире прагнення зберегти Пам’ять про тих, хто віддав життя у боротьбі з ворогом.
Наостанок усі сфотографувалися для історії, потім понесли квіти до сільської Алеї слави, пов’язали біля портретів вишиті стрічки як символ зв’язку полеглих і живих, символ нашої спільної відповідальності за наближення миру; символ того, що подвиг загиблих Героїв живе і довіку житиме у серцях земляків!
Олександр ЗІНЧЕНКО,
пресслужба громади
