18 травня – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ МУЗЕЇВ
Тобто професійне свято музейних працівників і взагалі тих, хто збирає предмети минувшини і таким чином зберігає для нащадків історико-культурну спадщину. Отже, у нас є нагода розповісти про кілька невеликих, але цікавих музеїв, що діють на території нашої громади.
Відразу два з них – у селі Маячка, точніше – у місцевому навчальному закладі. Перший міститься у невеликій кімнаті, але ущерть, аж до стелі, наповненій різноманітними експонатами. Тут і предмети побуту початку ХХ століття, і глиняний посуд, і тематичні стенди, й історична література, і предмети часів німецько-радянської війни (є навіть справжній солдатський кітель з бойовими нагородами), і навіть декоративна селянська піч. Є й більш сучасні експонати – присвячені бойовим діям в АТО-ООС. А вгорі на обох протилежних стінах – вишиті рушники. Та не звичайні, а з прізвищами випускників. Бо така тут славна традиція: кожного року випускники дарують школі вишите полотно зі своїми прізвищами, яке відразу ж стає прикрасою музею і доповнює колекцію таких же рушників попередніх поколінь. Започаткували цю традицію на початку двохтисячних років, а ідейним натхненником самого музею ще у 80-х роках минулого століття була вчителька Марія Юхимівна Корпусенко. Відтоді кількість експонатів тут збільшилася в рази і їм вже тіснувато в одній кімнатці, колекція заслуговує на розлогу експозицію. Можливо, колись так і буде, бо маячківські учні й педагоги люблять занурюватися в минувшину, вивчати історію свого краю, збирати історичні артефакти. Тут не тільки музейна кімната, тут коридор і фойє – суцільна виставка дитячих робіт, портрети земляків – академіків Левицьких (школа носить їх ім’я), інших видатних людей.
Є в Маячківський школі й інший музей. Незвичайний. Бо тематичний. Музей народних інструментів! А заснував його і зібрав чималеньку колекцію вчитель Сергій Миколайович Романченко. Любить він цю справу, тобто музику на «живих» інструментах, сам грає на багатьох із них. А ось у колекції є такі, що вже навряд чи радуватимуть слухача якимись мелодіями, однак цінність їхня велика, бо їм років та років! Тепер вони зайняли почесні місця на стендах. Це вам не сучасна електронна музика – штучна, бо «не жива», а в давнину наші прадіди грали на таких гармошках, бубонах, сопілках та балалайках на вечорницях, звеселяли люд на сільських весіллях.
Добрий приклад школярам подають й односельці. Приміром, у Маячці на постаменті стоїть колісний трактор «Універсал», випущений на початку 30-х років Харківським тракторним заводом. І це не просто експонат, а пам’ять про колективізацію і перших сільських трактористів. Колись про це вказувала і металева табличка з написом «Первенець механізованого обробітку землі в колгоспі імені Щорса, на якому працював Чернявський М.І.». На жаль, дошка втрачена, зате трактор величаво зорить на своїх сучасних «правнуків» – «кейсів» та «джон-дірів». Бережуть його маячківці, скільки було пропозицій передати цей трактор в інші «великі» музеї – не віддали, бо своє ж, рідне…
Гарні куточки українського народознавства мають Андріївські сільський клуб і дитсадок, Шедіївська школа і Нехворощанський Будинок дитячої та юнацької творчості. У першому випадку експонати зібрала завідувачка клубу Людмила Іванівна Шашкова. Люблять сюди заходити дорослі, а дитсадківська малеча – так взагалі! Хоча у їхньому «Дзвіночку» теж є куточок народознавства, як і в соколовобалківській «Берізці». Дітям тут завжди цікаво, бо вдома таких «іграшок» та предметів інтер’єру вже не побачиш.
Для кабінету української мови подібний куточок обладнала вчитель Надія Михайлівна Герасименко. Хоча не куточок, а весь кабінет обставила вишитими рушниками та полицями з книгами Тараса Шевченка (він бував тут, як ви знаєте, у 1845 році, з гори милувався орільськими краєвидами і намалював кам’яних баб). А ще використала фотографії з книги «Руська кров» про місцевих поміщиків Авінових, збільшила їх і помістила під скло у рамки. Гарні вийшли наочні посібники для вивчення і вкраїнської літератури, і минувшини рідного села.
Є в Шедієвому і музей гончарства – не такий, звісно, як в Опішні, та все ж! Зібрав його великий ентузіаст цієї справи, дніпровський художник за професією і за покликанням Олесь Філоненко.
У Нехворощанському БДЮТ збирали старожитності, як кажуть, всім миром, та найбільше до цієї корисної справи долучилися методист Олена Миколаївна Іопа та Валентина Миколаївна Жовта – керівниця гуртка народознавства. Завдяки їхньому хисту й народилася «Українська світлиця». А в іншій кімнаті завдяки цим же ентузіасткам «поселився» музей, що розповідає про історію цього закладу – від Будинку піонерів до сьогодення. Тут про історичний шлях «дитячого храму творчості» повідають унікальні фото і вироби юних умільців.
Про свій навчальний заклад розповідає і музей Нехворощанської школи, яким опікується Надія Дмитрівна Шерстюк. Він дещо скромніший за попередні, бо розповідає в основному тільки про останні три десятиліття школи, але й тут цікаво зупинитися біля стендів зі спортивними кубками чи біля символічного ключа, яким у 1987-му «відкривали» нове шкільне приміщення. Можна побачити і древній комп’ютер чи кінопроєктор, за допомогою якого колись переглядали навчальні фільми…
От і кажіть тепер, що у нашій громаді немає на що подивитись і немає що показати гостям. Трішки десь підправити, десь доповнити експозицію чи стенди – і відкривай для туристів «зелену стежину» від музею до музею, хай знають історію приорільського краю!
Значить, не дарма стараються наші любителі музейної справи, не дарма збирають і бережуть німих свідків сивої минувшини.
Зі святом вас усіх!
Олександр ЗІНЧЕНКО
