У свої 85 років Любов Йосипівна має добру пам’ять, світлий розум, енергійну вдачу, може годинами згадувати і розповідати про пережите.
Дата: 12.05.2021 22:39
Кількість переглядів: 300
Жителька Соколової Балки Любов СОРОКА має дивовижну долю. Після закінчення місцевої семирічки середню освіту здобула у Драбинівці. Одержавши атестат зрілості, подалася на курси механізаторів. «Тоді популярним був заклик партії «Жінки – на трактор!», отож і мені закортіло спробувати себе за кермом», – розповідає Любов Йосипівна. І згадує, як у 1957 році поїхала в Казахстан освоювати цілинні землі. А повернувшись на батьківщину, більше тридцяти років, аж до виходу на заслужений відпочинок, працювала токарем у Соколовобалківському відділенні райоб’єднання «Сільгосптехніка». «Спочатку стояла за великим станком, потім поставили за менший, виточувала різні деталі й вали для сільгосптехніки».
Удвох із чоловіком будували дім «паличка до палички», потім зводили у дворі літню кухню, «то нічия рука отут не торкнулася, усе сама я мазала-білувала» – каже ювілярка. А ще ж і двох дочок треба було ставити на ноги, освіту обом дати, на самостійну дорогу вивести, двох онуків діждати. Чоловік майже двадцять років тому помер, то вже сама раділа народженню двох правнуків. «Старша дочка в інституті познайомилася з поляком, одружилися і тепер живуть недалеко від Любліна, мають свою сімейну справу – приватний дитсадок, де 180 вихованців і 16 працівників. А ще є в них і присадибна ділянка на кілька гектарів, і великий ставок, і навіть свій невеликий ліс. Я порахувала – там 125 дерев, між якими гуляють олені, косулі, інші тварини. Гарно так – живи й милуйся! А ще діти возили мене і в сусідні держави, щоб я світу побачила. Нещодавно знову їздила у Польщу, але як би там не було гарно, кожного разу все одно манить додому, в Україну…».
У свої 85 років Любов Йосипівна має добру пам’ять, світлий розум, енергійну вдачу, може годинами згадувати і розповідати про пережите.
Сьогодні її з почесним ювілеєм приїхали привітати голова громади Віктор ДУБОВИЧ із заступницями Зоєю КОРОЛЕНКО та Світланою КАЛІНІЧЕНКО. Дякували Любові Йосипівні за довгорічну працю і бажали не тільки здоров’я та довголіття, а й більше уваги з боку держави до таких людей, які все життя важко працювали, брали на себе навіть чоловічі професії, зміцнюючи економіку колгоспів. А тепер і колгоспів тих немає, і пенсія мізерна. Жити допомагає незгасний оптимізм, який Любі Йосипівні подарувала природа.
