У НЕХВОРОЩІ ТАНЦЯМ НАВЧАЮТЬ ПРОФЕСІЙНО
Дата: 06.08.2021 10:21
Кількість переглядів: 411
У квітні цього року бажаючі навчитися гарно танцювати зібралися на свою першу репетицію в Нехворощанському Будинку культури, готуючи концерт до 9 травня. Так народився жіночий колектив під назвою «Лебідоньки», учасниками якого є поки що десятеро дорослих жінок, які залюбки відвідують репетиції. Пізніше зібралася група підлітків від 11 до 17 років, які теж приходять на заняття регулярно, двічі на тиждень, а перед важливим виступом і частіше. Не дивлячись на літо – період відпочинку і розваг, ці дівчатка наполегливо тренуються.
Є з-поміж них і двоє хлопців – Ілля ФІГУРСЬКИЙ і Владислав ПРИЛІПКО. Між іншим, Ілля живе в Гупалівці, і звідти приїздить на тренування. Так само двоє дітей з Малої Нехворощі – ТЕРЕЩЕНКИ Анжела і Ярослав. Отже, колектив танцівників не обмежується нехворощанами. Наразі обоє колективів охоплюють 25 учасників.
«Світлана ВАСИЛЬКІВСЬКА і Карина ГАВРІЛОВА були першими учасницями танцювального гуртка для старшої вікової групи, – розповідає директор Будинку культури Ірина ДЯЧЕНКО. – Цікавою була поява у нашому колективі Ярини ШПАК. Спочатку зателефонувала її мама і запитала, чи можна Яринці записатися на танці. Дівчина відразу показала свій хист до виконання правильних рухів та відчуття ритму, але була дещо скутою, сором’язливою. Вважаю, саме танець і робота в колективі допомогли дівчинці розкрити себе, тепер вона уже самостійно записалася й на вокальний гурток».
Далі у планах гуртківців – створення молодшої вікової групи, тренування якої почнуться наприкінці серпня, до неї вже записалися п’ятнадцятеро дітей. Відтак буде щонайменше сорок гуртківців, охоплених цим видом мистецтва.
Ірина ДЯЧЕНКО – їхня тренерка і порадниця. Вона два десятиліття займається хореографією, відтак є їй що показати гуртківцям і є чому їх навчити. «Ми націлені на професійну підготовку, а не просто зібратися напередодні якогось концерту, відтанцювати номер абияк і забути, – каже Ірина Володимирівна. – Наша мета – вийти на вищий рівень цього виду мистецтва, і коли виступатимуть нехворощани, то глядачі щоб знали: це буде красиво, досконало, потужно, драйвово. Для того ми вивчаємо ази хореографічної анатомії, основи класичного танцю, різні стилі, танці народів світу. На заняттях читаємо відповідну літературу і навіть запровадили так звані віртуальні уроки, тобто переглядаємо виступи професійних танцівників – ансамблю імені Вірського, наприклад, чи «Джерело» Гадяцького коледжу культури і мистецтв, і потім разом обговорюємо рухи, ритми, поставу, навіть посмішки, звернені до глядачів. Другорядного там немає нічого! Відтак наші репетиції проходять цікаво, в дружній, доброзичливій і довірливій атмосфері. Все це спрямовується на розвиток естетичного смаку в дітей. До речі, ми вчимо танцям безплатно, тож дитині не треба «відпрацьовувати» батьківські гроші, й вона до нас іде не з примусу, а з власної волі. А загалом я розглядаю наш Будинок культури як заклад, куди будь-хто може прийти і заявити про своє бажання навчитися співати, танцювати, озвучувати концертні заходи. Ми нікому не відмовляємо. Коли в людини є хист – він розкриється, а коли довго не буде результату – людина сама обере інше вподобання. Тому прагнемо усім допомогти пізнати себе. Тут бувають інші проблеми – коли людина перспективна в танці, але відвідала кілька репетицій і покинула заняття. Це прикро, адже ми хочемо кожного бачити постійним учасником колективу».
Вдосконалюватись нашим танцюристам допомагає фаховий хореограф, якого запросили з обласного центру. Олександра ШЕВЧУК вже півтора десятиліття професійно займається танцями і п’ять з них – викладає у Полтавській школі №37 для дітей від першого до одинадцятого класу, а також для вихованців дитсадка від 3,5 до 6 років. Отож викладацький стаж є, тому Олександра Максимівна може з позиції професіонала оцінити потенціал кожного, хто бажає навчитися цьому виду мистецтва. Вона ділиться думками:
«Коли місяць тому мене попросили подивитися, чи можна тут створити більш-менш сильний танцювальний колектив, я сприйняла це трішки скептично: мовляв, у селі ж діти підготують якийсь танок до чергового концерту, і більше не збираються на репетиції. Проте наше перше спілкування тривало понад чотири години! У них очі світилися, коли я розповідала їм про різні танці, про їх соціальне, культурне, естетичне значення. На прощання вони просили приїхати ще, і це було так щиро, що я не змогла відмовити. Діти дуже старанні, дуже серйозно підходять до репетицій, з цікавістю беруться за все нове. Ми вивчаємо і класичні танці, й сучасні, працюємо в жанрі хіп-хопу та джаз-фанку. Я прагну дати їм професійну постановку, як це роблять професійні танцюристи, біля станка. Щоправда, в цьому Будинку культури поки що немає ні танцювального станка, ні дзеркальної стінки, хоча вона дуже потрібна: дитина покладається не тільки на відчуття свого тіла, а й бачить себе збоку і може правильно оцінити свої рухи. Та й на сцені зараз важко активно рухатися, бо немає вентиляції, але я дітям кажу: старатиметеся, зумієте показати себе, тоді буде у вас усе необхідне».
Немає поки що у колективів і гарних костюмів, на свято Івана Купала довелося позичати в Будинку дитячої творчості. Але хореографи переконані, що за цим теж діло не стане, матимуть і вони сучасне вбрання для кожного танцю.
Головне, на даний час нехворощанські танцюристи – «Лебідоньки» і «Дивоцвіт» – можуть винести на суд глядачів уже десять «відшліфованих» номерів. Наразі готуються до виступу на концерті до 30-річчя Незалежності, а ще мають запрошення виступити перед глядачами у селі Коновалівка.
Ми попросили дітей поділитися особистими думками і враженнями від занять, і ось що від них почули:
РОМАНЯК Вікторія: «Моя мама дуже задоволена від того, що я відвідую репетиції в Будинку культури і завдяки цьому менше уваги приділяю ґаджетам. Це набагато корисніше, ніш постійно сидіти перед телефоном».
ПРИЛІПКО Владислав: «На мій погляд, танці допомагають більше дізнатися про самого себе, відкрити свої приховані можливості. Я ніколи навіть не думав, що буду танцювати, але якось побачив український танець у виконанні професійних артистів і так сподобалось, що й самому закортіло спробувати повторити ті рухи, поставу тіла, тощо. І тут несподівано для мене Ірина Володимирівна запропонувала вивчити бальний танець до концерту на 9 травня. З того все й почалося. Тепер відвідую репетиції регулярно і дуже задоволений, що можу бути в цьому колективі».
ВАСИЛЬКІВСЬКА Світлана: «Я також раніше не задумувалась над тим, чи хочу танцювати, але Будинок культури відкрив для мене зовсім інший світ. Адже ми працюємо над багатьма видами танцю: народний, бальний, сучасний… Навчають нас два хореографи, що теж цікаво. Тренування бувають виснажливими і довготривалими, але результат вартий цих зусиль».
ФОРИСЮК Катерина: «Якби не було цього колективу, то я, напевне, ніколи б не довідалася, що маю хист до танцю. Батькам подобається моє захоплення, бо менше сиджу «в телефоні», й бабуся у захваті, коли бачить мої виступи».
СОЛОДКА Настя: «Якось я прийшла до Будинку культури на вокал і випадково побачила, як інші діти танцюють. Себе уявила на їхньому місці. А коли самостійно спробувала танцювати, то зрозуміла: це моє, це те, чим хочу жити. Після кожної репетиції я відчуваю особисте вдосконалення: якийсь рух вчора не виходив, а сьогодні вдався. Від того з’являються радість, задоволення. Дякую викладачам, що приділяють нам стільки уваги і знаходять для нас багато терпіння».
Коли наша зустріч завершилася і ми вже подякували за спілкування та побажали творчих успіхів, у відповідь молоді танцюристи, звівшись із стільців, несподівано для нас… зааплодували. «Не дивуйтесь, крім усього ми вчимося так званому хореографічному етикету», – прокоментувала Ірина ДЯЧЕНКО.
