ВІДКРИЛИ ПАМ’ЯТНИК ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ
Дата: 25.11.2021 18:08
Кількість переглядів: 492
Сьогодні неможливо назвати точну цифру, скільки людей забрав Голодомор конкретно у Нехворощі. Можна зробити лише дотичну величину втрат за кількома офіційними даними, які збереглися в архівах.
Отже, населення Нехворощі до початку голодування становило понад 9 тис. жителів. Щонайменше 85% з них (це близько 7500 жителів, у тім числі діти та люди похилого віку) належали до категорії колгоспників та селян-одноосібників, тобто були тією соціальною верствою, котра несла на собі всі зобов’язання з хлібозаготівлі й зазнала найбільших репресій та голоду.
З окремих документів нам відомо, що в період з 1932 до кінця 1933 року в Нехворощі населення зменшилось майже на 40 відсотків, тобто щонайменше на три тисячі душ! Оскільки міграція населення в той період заборонялася, то можна сміливо припустити, що ці нехворощани померли від голоду. Свого апогею втрати сягнули у червні 1933-го, коли упродовж тільки одного місяця померло понад сімсот чоловік! Це назавжди підірвало демографічну ситуацію в нашому селі, де вже ніколи кількість жителів не сягне доголодоморного рівня.
Для порівняння: під час Другої світової війни загинуло (за уточненими даними, враховуючи цивільних осіб) 876 жителів села.
Однак лише наприкінці 1980-х років про штучний голод в Україні почали говорити відкрито, бо доти ця тема була суворо забороненою. Отож в селі не збереглося братських могил, де упокоїлися невинно страчені страшним голодом нехворощани.
У листопаді 2008-го, на відзначення 75-х роковин трагедії, тут навпроти Свято-Миколаївської церкви встановили пам’ятний знак у вигляді звичайного дерев’яного хреста з табличкою. А навесні цього року вирішили замінити його на сучасний мармуровий. Його для нехворощан безкоштовно виготовило і передало приватне підприємство «Прокопенко», що в Кременчуці (власники Дмитро КУШКОВ і Марина ПРОКОПЕНКО). Тим часом працівники комунального підприємства «Нехворощанський сільський комунгосп» та бригади благоустрою виконкому сільської ради підготували територію і постамент, проклали тротуарну доріжку, висадили квіти. За це кожному з них – подяка від жителів села.
Сьогодні, з нагоди Дня пам’яті жертв Голодомору, який щороку припадає на четверту суботу листопада, до цього місця з квітами та свічками прийшли керівники громади, старшокласники місцевої школи, працівники комунальних закладів та небайдужі односельці, аби провести траурний мітинг. Ведуча Ірина ДЯЧЕНКО після вступного слова запросила до мікрофона голову СТГ Віктора ДУБОВИЧА, надавши йому право відкрити оновлений пам’ятний знак.
«Ініціатором встановлення цього пам’ятника стали представники старшого покоління нехворощан, – говорив у виступі Віктор Олександрович. – Зі спогадів своїх батьків вони знали про ту трагедію, коли без війни та епідемій, за штучно створених умов помирали сотні й тисячі односельців. Нехворощанська земля тоді відчула на собі жахливий біль від Голодомору. Нині ми усвідомлюємо, що кожен з нас втратив частинку свого родового коріння. Це не просто історична минувшина, а незагойна духовна рана на тілі українського народу. На жаль, ми не можемо повернути час назад і виправити страшні помилки тих років, проте наш обов’язок зробити все, аби зболена пам’ять про заморених голодом, розстріляних і закатованих була живою для нинішніх та прийдешніх поколінь. Бажаю, щоб в усіх був на столі хліб і до хліба, щоб ніколи на нашу землю не повернулася подібна трагедія і ніколи нам не довелося бачити голодні очі дітей. Хай їхнє дитинство буде ситим і щасливим, наше життя – мирним і стабільним, а держава – могутньою і процвітаючою».
Своїми спогадами поділився настоятель Свято-Миколаївської церкви протоієрей Олександр ВАСИЛЕВСЬКИЙ: «Моїй мамі було 20 років, коли почався той голод. Вона все бачила на власні очі й розповідала нам про ті страхіття. Як відбирали в селян зерно і всяку їжу. Як сім’я тікала до далекої Грузії в надії знайти прихисток від голодної смерті. Як звідти їх намагалися депортувати, і тільки завдяки Божій волі та добрим людям вдалося зберегти життя. То були страшні часи. А вже у Нехворощі до мене прийшли люди з проханням, аби я допоміг їм покаятися в гріхах їхніх батьків, котрі під час того страшного голоду, втративши відчуття реальності, вдалися до канібалізму. Були й такі жахливі випадки. Як бачимо, Голодомор відлунює і в наших поколіннях, і ми не маємо права про нього забувати».
Далі о. Олександр провів панахиду за померлими і запросив усіх помолитися за тих, хто вистояв у ті часи і проявив свою любов та милосердя.
До присутніх звернулася і голова первинної організації ради ветеранів Тетяна КИРИЧЕНКО, зазначивши, що цей знак – сумна естафета пам’яті від покоління до покоління. «Гарне місце вибрано для нього і гарну доріжку прокладено, аби вона більше ніколи не заросла травою безпам’ятства» – говорила Тетяна Анатоліївна.
Після хвилини мовчання до пам’ятного знаку лягли осінні букети квітів і два пшеничних колоска як сумний символ ГолодоМору…
