ЗУСТРІЧІ З ЖИТЕЛЯМИ ГРОМАДИ 15 грудня провів голова СТГ Віктор ДУБОВИЧ
Дата: 16.12.2021 16:59
Кількість переглядів: 317
Почалися вони з села Шедієве, де на прийом до керівника прийшли Оксана БУЛИГА і Світлана ДЕЙНЕКА. Вони порушили низку важливих питань, які чекають вирішення. Це і вуличне освітлення, і обпилювання дерев над електролініями, і лагодження сільської дороги, що веде вниз у бік Бурт, і розчищення та впорядкування природного джерела води, яким користується чимало селян.
У Лівенському люди теж говорили про вуличне освітлення та ремонт доріг, а також про створення нових робочих місць на базі приміщень колишньої школи. Віктор Олександрович пояснив, що сьогодні, хоч як дивно це звучить, існує великий кадровий голод – навіть важко знайти водія на шкільний автобус чи газоелектрозварника.
Йшлося також про необхідність замінити глядацькі сидіння в Будинку культури, завершити ремонт спортивної зали, і т.п.
У Соколовій Балці тон розмові задав Іван ГЕРАЩЕНКО, який заявив, що сьогодні громадою керує «не команда професіоналів, бо професіонали не закрили б Лівенську школу». На це Віктор Дубович відповів, що тепер більше коштів вкладається у Маячківську школу, яка за три кілометри від Лівенського. Там ведуться ремонти, будуються внутрішні туалети, прокладено тротуарні доріжки, встановлено вуличні тренажери. Сьогодні вирішується питання внутрішнього освітлення. І як результат – кількість учнів у закладі збільшилася, комфортно почувають там себе і лівенські діти, частина яких і раніше їздили в Маячку. «Бо там є молодий керівник, який дбає про школу, – говорив В.Дубович. – А стосовно професіоналів, то наведу такий факт: більше двадцяти мільйонів гривень цього року було залучено до бюджету зовні. На даний момент у сільраді є більше чотирнадцяти мільйонів, які ми розподілятимемо вже в січні. А коли починалася наша каденція, то на рахунках в сільраді були копійки. Оце є результат роботи нашої команди».
«Тому я хотів би тут говорити не про Лівенське, а про вашу школу, яка в найгіршому стані» – продовжив Віктор Олександрович і зачитав колективного листа від соколовобалківських батьків, який днями надійшов у сільраду поштою. Зміст його такий: «Віктор Олександрович! Ми не можемо ніяк пойняти, чого наші діти сидять у холодних класах, вдягають холодну одежу, сідають на холодні стільці, граються на холодному полу. А директорка, завгоспша та завучка Деряга сидять в теплих кабінетах, гріючи собі обігрівачами. А потім кажуть, що ви лаєте за велику кількість спаленої електрики. Їм не стидно перед нашими дітьми та нашими вчителями, які так само мерзнуть? Позорище! До вас звертаються батьки учнів Соколовобалківської школи з проханням припинити це неподобство, бо ми будемо звертатися в Полтаву».
«Давайте обговоримо цю проблему, – запропонував керівник громади. – Бо не може навчальний заклад існувати в таких умовах, діти й так звідти тікають. Натомість керівниця майже не буває на робочому місці. Ми ще минулої зими пропонували їй зробити реконструкцію опалювальної системи та оптимізацію приміщень, виготовили проєктну документацію на утеплення, реконструкцію опалення, але всі наші потуги натикаються на стіну байдужості і небажання щось робити. І я не можу вплинути на цю ситуацію, бо натомість одержую звинувачення в особистій неприязні до керівництва школи. Хоча тут нічого особистого, мені жаль ваших дітей. Хоча нікого з їхніх батьків я тут чомусь не бачу. Мабуть, дома діти їм не розказують, що в школі холодно…».
Діалог продовжив Анатолій КРАВЕЦЬ: «Шо ви нам про школу, коли треба говорити про відновлення права власності на землю – це основне! Ми колись жили на мільйон і в селі набагато більше робилося, а ви тепер тільки проїдаєте та розкрадаєте бюджет і нічогісінько за рік не зробили! Нічого! Ви спочатку використайте оті чотирнадцять мільйонів, потім приїдете розказувати, що робите в сільраді».
Далі Анатолій Михайлович на підвищених тонах повів мову про те, про що вже неодноразово від нього чули на подібних зібраннях: сільська рада, мовляв, не захищає власників земельних паїв; не поновлює справедливість у розпаюванні колгоспних земель, допущену колись; не виконує рішень судів, і т.п. «У нас одні мають по два гектари, а інші не мають зовсім! Ви зробили дику корумповану приватизацію землі! – обурювався колишній голова сільської ради. – Земля - це основний засіб виробництва, і в селі люди живуть тільки завдяки землі, а ви нам тут про щось інше розказуєте. Вже приватизовані дороги й господарські двори, як далі жити в цьому селі?».
Крім того, Анатолій Кравець з якогось дива звинуватив присутніх керівників у порушенні процедури проведення самого зібрання: «Ви прийшли сюди галочку поставити, бо це не збори, а суцільний балаган і словоблудство! Збори скликаються зарані, оголошується порядок денний, а ви прийшли і щось нам читаєте! Давайте розходитись і більше ні про що не балакати!».
І хоч кілька чоловік намагалися пояснити Анатолію Михайловичу, що це не збори, а зустріч з громадянами та особистий прийом громадян, він же наполягав на своєму: «Треба вести протокол зборів!».
Зрештою, Іван ЗАБРУДСЬКИЙ спробував перевести розмову таки ж на тему школи, навіть навів конкретні прізвища дітей, які систематично заклад не відвідують, «і нікому до цього немає діла». Він погодився, що за таких обставин школа стоїть перед загрозою занепаду. «Ми не про вчителів повинні говорити, а про учнів, – казав Іван Олексійович. – Якщо вчителі бояться директорки, то це їхня справа, але ж діти мерзнуть! Хай директорка прозвітує перед громадою, чого така ситуація! Хай батьки скажуть своє слово! Якщо думаєте рятувати школу, так давайте рятувати! Не буде ж діла з таким директором!».
Анатолій КОЗАЧЕНКО занепокоєно поцікавився, хто є розпорядником коштів, одержаних школою за землю, і чи не можна призначити людину, яка б контролювала дії директорки? Віктор Дубович відповів, що для того є відділ освіти, та й сама директорка призначена на цю посаду не тільки для організації навчально-виховного процесу, а й для вирішення усіх господарських питань у довіреному закладі. «Ми повинні допомагати і готові допомагати, але ж не можемо вирішувати за неї абсолютно все, – пояснював голова громади. – Чи можна з нею радитися, коли її тижнями немає на роботі?».
Отже, так і не вдалося ґрунтовніше обговорити вихід із ситуації та порадитися із соколовобалківцями, як діяти далі, аби вберегти їхню школу. Бо тема земельних відносин була для більшості присутніх куди цікавішою. Недарма той же Анатолій Кравець зопалу кинув: «Не та аудиторія тут зібралася, щоб ви з нею говорили на свої теми! Ви спочатку скажіть, що вирішили в питаннях землі, і ми тоді дамо оцінку роботі сільради!».
