Офіційний сайт Нехворощанської громади
Полтавська область, Полтавський район

ПРАВДА ПРО «БРАТЕРСТВО»

Дата: 05.04.2022 23:41
Кількість переглядів: 222

Фото без описуСьогодні, на тлі нової російсько-української війни, яку підло розв’язав кремлівський ліліпутін, часто можна чути здивування серед нашого люду: мовляв, як же так могло статися, що ми століттями були з росіянами браттями, і раптом вони напали на нас?!

 

Мушу розчарувати земляків і на прикладі кількох історичних фактів з минувшини Нехворощі, Маячки та інших поорільських сіл показати, що протистояння між двома далеко не братніми народами було постійним явищем.
Отже, як ми знаємо, Нехвороща, Шедієве, Лівенське та Маячка у 17-18 століттях стояли на межі московщини (пізніше названої російською імперією) з вольностями запорізького козацтва, які простягалися від лівого берега Орілі до самого Криму. Відтак це були прикордонні пункти, де в той період стикались і тісно переплітались дві різні політичні й господарські системи. Тут розташовувалися укріплені військові гарнізони, що боронили підросійську Гетьманщину від частих нападів турків та кримських татар. Тут в 1731 році почали зводити Українську оборонну лінію, а на ній – Лівенську та Васильківську фортеці.
 
Але не тільки південні бусурмани були загрозою для населення цих містечок. Як розповідають архівні документи, ніякі мури не змогли вберегти Нехворощу від підступних нападів московського війська. Такі траплялися не один раз. Наприклад, влітку 1764 року, коли російський генерал Олексій Мельгунов примусово формував межі Новоросійської губернії, перетворюючи козацькі сотні в пікінерські роти, і залякуваннями та погрозами змушував козаків записуватися у пікінери. Це викликало невдоволення з-поміж нехворощан і призвело до збройного повстання між ними та російськими загонами, насланими для упокорення «бунтівників» – жителів Нехворощі та сусідніх козацьких слобод. Адже «визнання козацьких прав та привілеїв серед тутешнього населення стояло дуже високо, – писав український мистецтвознавець і музейний працівник Павло Жолтовський. – Про це свідчить завзята боротьба за ці права та привілеї проти зазіхань уряду. Нехворощанські козаки під час скасування козацьких полків вимагали від уряду дотримуватися статей Богдана Хмельницького, якими, на думку нехворощан, мусили визначатися правові й майнові відносини козацтва. Але карна експедиція царського уряду жорстоко розправилася з нехворощанами за такі претензії. Кількох чоловік закатували на смерть, все інше населення тяжко покарали».
Була й перед тим жахлива розправа російських військ над мешканцями Нехворощі. Сталася на початку квітня 1709 року, після того як нехворощани разом із Переволочною, Келебердою, Маячкою, Новими Санжарами та іншими південними містечками Гетьманщини, що завжди мали тісний зв’язок із Запоріжжям, підтримали антимосковську політику Івана Мазепи й кошового отамана Кості Гордієнка, який «розсилав листи всюди, де міг знайти підтримку, і закликав українців приєднуватися до шведів», бо не вірив брехливим обіцянкам клятих московитів. Між Ворсклою та Оріллю діяло тоді 15 тисяч мазепинських повстанців. Вони вже знали, як жорстоко повелися царські прислужники з жителями Батурина, коли 2 листопада 1708 р. захопили це місто і під командуванням князя Олександра Меншикова вирізали все населення. «Це варварство царських солдатів буквально приголомшило Мазепу та Карла XII, обурило всю Україну, викликало гнів запорожців. Ні про який союз із росіянами не стало й мови» – писав у своїй книзі «Козацькі вожді України…» Богдан Сушинський.
 
Аби упокорити козаків і «до бунта не допускать», московський цар негайно відрядив на Полтавщину три драгунських полки, один з яких – Санкт-Петербурзький. Під орудою його полковника Кампеля (Кемпбелла) у Маячці та Нехворощі почався терор проти місцевих жителів. Довідавшись про це, К.Гордієнко вирішив повести туди своє майже восьмитисячне військо. «Для этого установлен был мост через реку Ворсклу «на козлах» (тобто на дерев’яних палях. – Прим. авт.). Кошевой уже перешёл было реку Ворсклу, но потом от своего намерения отказался, и на Нехворощу пошла только небольшая часть запорожского войска. В то время в области между реками Ворсклой и Орелью действовал по распоряжению фельдмаршала с несколькими полками русский генерал-лейтенант Ренне, немец по происхождению, лютеранин по вере. Полковник Кампель из команды генерала Ренне сжёг города Маячку и Нехворощу у правого берега Орели; жителей этих городов, державших сторону шведов, перебил без различия пола и возраста и после того написал письмо к кошевому Гордиенку и запорожцам, в котором упрекал их за то, что они соединились с «воромъ и изменникомъ» Мазепой. Он представил все несчастия, какие угрожают им, если они дальше будут противиться русскому государю; указывал на то, насколько ничтожна сила шведов, если они не могли помешать ему превратить в пепел названные города у реки Орели и, наконец, окончил словами, что запорожцы вошли в союз «с язычниками» для ведения войны против истинных христиан» – писав історик Д.Яворницький.
Не обійшов увагою ті події і генерал-майор Е.Каменський, викладаючи історію драгунського Санкт-Петербурзького полку і зазначаючи, як сміливо нехворощанські козаки шкодили московському війську, не дивлячись на репресії з боку московітів: «Изменившие Петру, вместе с Мазепой, запорожцы были особенно ненавистны русским. Они, пользуясь знанием языка и не отличаясь одеждой, много вредили нам: то захватывали фуражиров, то ловили наших подводчиков, то шпионили, рыская между верными нам казаками. Гнездо изменников-запорожцев сосредоточилось в деревне Нехвороще, которую они укрепили земляными укреплениями. Вот эту-то деревню и поручено было генералу Ренне взять и очистить от неприятеля всю местность между р. Ворсклою и р. Орелью. Подойдя к Нехворощи, Ренне нашёл её укреплённою; тогда он приказал подполковнику нашего полка Гессе с спешенным лейб-региментом атаковать укрепления с фронта, а конные драгунские полки должны были обойти деревню и ворваться в неё с тыла. Дружно двинулся лейб-регимент на приступ; запорожцы дали залп и бросились бежать, преследуемые конными драгунами. Нехвороща была взята и сожжена. Залп запорожцев не пропал даром и жестоко отразился на лейб-регименте. Шедший во главе подполковник Гесс был убит, поручик Фирштберг и три драгуна также были убиты».

 

Участь у «баталиях под Опошнею, Соколкою, Гроднею, в Сенжарах», а також в описаних вище репресіях проти нехворощан брав і прапорщик «эшквадрона Шереметьева» Петро Гнатович Дубасов – виходець «из шляхетства», вірний слуга московського генерал-фельдмаршала, графа Бориса Петровича Шереметьєва, який під Полтавою командував російською армією. За ці «походы и дела» П.Дубасов «в 1724 г. написан ефрейтором в кавалергардию, в 1727 г. произведён в подполковники». Царський уряд не скупився на регалії й нагороди своїм поплічникам, які завзято упокорювали волелюбний український народ.

 

Описав ті страшні події й Б.Сушинський: «А далі сталося щось неймовірно жахливе, таке, якого ще й світ не бачив. Здолавши невеличкі козацькі залоги містечок Маячки і Нехворощі, росіяни вирізали всіх мешканців, не давши пощади навіть жінкам та малим дітям, а самі містечка зруйнували і попалили. Зрівняли, як кажуть, із землею. Україна здригнулася од варварства росіян. Навіть тричі кляті вороги – турки й татари – не доходили до такого дикунства, щоб стинати голівки немовлятам. Тож чи варто дивуватися, що новий кошовий отаман Січі П.Сорочинський при всьому козацькому товаристві оголосив себе ворогом Росії, хоч досі тримався поміркованої політики щодо росіян».

 

Тепер порівняйте вищенаведені факти з тими страшними подіями, що сталися кілька днів тому в Бучі, а до того – в Маріуполі, Херсоні, Харкові…
Ось такими «братами» були і є нам росіяни. І це лише кілька фактів з минувшини наших приорільських сіл. Та й загалом за всю 368-річну історію «дружби братніх народів» це здебільшого була історія не братерства, а протистояння. Варто згадати, що кріпацтво поновилося на наших землях за указом Катерини ІІ від 3 травня 1783 р. і 78 років тримало українське селянство у своїх огидних лещатах. А яким «щедрим» на гноблення українців стало ХХ століття! Більшовицький терор з його розкуркуленням, примусовою колективізацією і примусовою міграцією, політичними репресіями, насаджуванням комуністичної ідеології, втягуванням українців у чисельні військові конфлікти росії з сусідніми державами тощо.

 

Ми повинні про це пам’ятати!
Олександр ЗІНЧЕНКО,
журналіст

« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь