НЕ ТАК ЧУЖІ МАРОДЕРИ, ЯК СВОЇ
Будівельна бригада, яка проводила реконструкцію нехворощанської лікарні, тривалий час жила в будинку, господар якого давно помер. Для свого комфорту чоловіки впорядкували житло, підвели всередину водогін, яким вода подавалася з колодязя за допомогою автоматичної насосної станції. А здаючи свою роботу, не демонтували обладнання, а залишили «для наступних квартирантів».
Невдовзі в село приїхала сім’я з числа тих, кого тепер називають тимчасово переміщеними особами. Бо в рідному місті Ізюм жити стало небезпечно, тож люди втікають не від щастя, а від біди. Керівництво громади запропонувало ту хату – все-таки там є мінімальні зручності. Та яке ж було розчарування, коли підійшли до будинку: замок на дверях зірваний, а всередині й насосна станція, і труби, і газовий балон – все вирізано й викрадено…
Напевне, розумній людині не треба довго вгадувати, хто це міг зробити – місцеві «герої» чи «зальотні». Звісно, викрасти обладнання могли тільки ті, хто бачив його там і хто знав, заради чого варто зламувати дверний замок. От тільки чи відчувають нові господарі задоволення, коли користуються вкраденою «обновкою»? Якщо совісті немає, то може й відчувають…
Наразі особи крадіїв встановлюються і хочеться вірити, що їх знайдуть і покарають – не лише за Кримінальним кодексом, а й за законами воєнного часу. Щоб і в нас до стовпа припнули того, хто заслужив такої «честі».
