«ГАРЯЧА» КОМІСІЯ
Дата: 29.05.2022 12:00
Кількість переглядів: 249
Ми вже розповідали, що 27 травня у фойє Соколовобалківської школи відбулося спільне засідання двох постійних депутатських комісій – бюджетної та з питань освіти. Одним з найбільш подразливих питань, винесених на розгляд, було обговорення проєкту щодо реорганізації Соколовобалківського ЗЗСО І-ІІІ ст. або в гімназію І-ІІ ступенів, або у філіал Нехворощанського опорного закладу. Між цими двома варіантами відмінність полягає у зменшенні кількості тих чи інших посад як педагогічних працівників, так і обслуговуючого персоналу. Деталі пояснила начальниця відділу освіти Ірина ШЕРСТЮК. Вона звернула увагу на те, що відповідно до чинного законодавства засновник має право ініціювати оптимізацію навчальних закладів, враховуючи соціально-економічну та демографічну ситуації в громаді, її культурні та освітні потреби. Також уточнила, що коли у школі менше ста учнів, то вона вважається малокомплектною і підлягає оптимізації, аби не доводилося дотувати її за рахунок іншого навчального закладу в межах державної освітньої субвенції. І навела такі цифри: торік з Нехворощанської школи на Соколовобалківську передали понад мільйон гривень, а на Маячківську – 634 тисячі.
Стосовно витрат з місцевого бюджету (а це в основному обслуговування приміщень і території, комунальні послуги та утримання обслуговуючого персоналу), то у 2021-2022 навчальному році на Нехворощанську витрачено 3 мільйони 672 тисячі, на Соколовобалківську – 2 млн. 744 тис., а на Маячківську – 2 млн. 289 тис. Знову ж таки, якщо порівняти з кількістю учнів, то Соколовобалківський заклад найменш чисельний, проте споживає не найменшу частку в фінансуванні закладів освіти.
Доволі красномовними є й інші цифри. Скажімо, якщо всі витрати розкинути на учнів, то за той же період на одного учня у Нехворощі витрачено 47 тис. гривень, у Маячці – понад 65 тис., а в Соколовій Балці – більше 91 тисячі!
Ускладнює фінансову ситуацію і той факт, що держава цього року вилучила з нашої громади освітню субвенцію в сумі понад півтора мільйона гривень, і це ще не межа в умовах військового стану, бо всі кошти нині зосереджуються на зміцнення оборони. Не виключено, що зніматимуть і з інших видатків, і тоді всім доведеться не просто затягувати паски, а затягувати дуже туго. Про це говорила начальниця фінансового відділу Любов НОМЕРОВСЬКА. Навела ще такі цифри: торік Соколовобалківський старостинський округ вніс до бюджету громади 21,5 мільйона гривень, витратив майже 20 мільйонів. «А де діли решту, по кишенях розтягли?» – вигукували жінки, які прийшли послухати, «як закриватимуть школу». Любов Андріївна пояснила, що 3,5 мільйона торік держава вилучила з місцевого бюджету, тож казати, ніби Соколова Балка «підгодовує» всю громаду, не доводиться.
Здавалося б, аргументи очевидні й вельми вагомі, аби над ними задуматись. «Тому ми й прийшли до вас не кричати і скандалити, а порадитись, як виходити з цієї ситуації», – звернувся до присутніх голова громади Віктор ДУБОВИЧ. Хоча ця проблема не нова, про неї говорили і під час попередніх зустрічей депутатів з педагогічним колективом Соколової Балки. Керівництву школи неодноразово вказувалося на потребу негайно взятися за реконструкцію системи опалення, за оптимізацію приміщення, за його тепломодернізацію, за ремонти внутрішніх туалетів, встановлення пандусів (на вимогу законодавства) і т.д. Для цього голова В.ДУБОВИЧ і депутат Володимир ЗАМУЛА особисто ініціювали передачу шкільної землі з товариства «Чиста криниця», яка платила оренду по 4,5 тис. грн. за гектар, у ТОВ «Сокіл», яке з минулого року платить по 12 тисяч. В результаті сума надходжень зросла до мільйона гривень, і директорці Світлані ЗЕМЛЯНІЙ радили за ці кошти вирішувати хоч якісь господарські проблеми. Оскільки школа має право самостійно розпоряджатися цими грішми, то їх частину відразу ж пустили на ремонт оргтехніки, придбання музичної апаратури тощо, а реконструкцію опалення, мовляв, хай проводить влада за рахунок бюджету. Якраз із коштів громади й довелося оплатити встановлення системи вентиляції на кухні, бо та не діяла ще з кінця 1990-х років. Світлана Борисівна принципово не пішла й на оптимізацію приміщення, вважаючи, що дітям в одному крилі буде тісно, а вивільнене швидко завалиться, та й взагалі – на те ми вибирали владу, яка зобов’язана шукати кошти на опалення всієї великої споруди.
Таким чином довелося ще одну зиму «перетерпіти», в тім числі й за рахунок Нехворощанської школи, а далі обставини змушують повернутися до вже знайомих усім проблем, бо перспектива не надто втішна.
«Тут ми зібралися для того, аби порадитися з вами, вислухати ваші пропозиції, спокійно поспілкуватися на цю болючу тему», – зазначив голова громади на початку зустрічі. Однак Соколянка не була б Соколянкою, аби діалог і справді видався спокійним. Сторонні люди (депутати з інших сіл громади), які прибули на зібрання, вже в перші хвилини відчули емоційну наелектризованість у шкільному фойє. І не встигли вони озвучити порядок денний, як Василь ХАМУЛА відразу ж став вигукувати: «Та балакайте, балакайте! А потім я вам розкажу, де гроші брати!». Його підтримав Олексій ГОРОБЕЦЬ, який прийшов у військовому камуфляжі. За ними почали емоційно вигукувати й інші жінки, звинувачуючи владу в намаганні закрити школу. І що цікаво, у кожної був готовий рецепт, де брати гроші і як правильно їх витрачати. І не треба бути великим психологом, аби зрозуміти: людей, котрі тут зібралися, вже підготували до зустрічі, нажахавши прагненням влади «перетворити Соколятку в Кочубеївку». Ті люди не розуміють, що їх певні особи просто використовують для захисту адміністрації навчального закладу, бо й говорять вони однаковими наративами, хоч і далекі від освітянського життя. Тому будь-які аргументи, навіть найпереконливіші, негайно відкидалися, а звинувачення були не тільки «шкільного» плану. Дорікали, наприклад, у тому, що «в період війни у Нехворощі та Шедієвому тільки те й роблять, що клумби саджають та в парку гребуться, тоді як десь діти гинуть, їх ґвалтують і в росію вивозять, коли більше сотні шкіл в Україні зруйновано. А ви у Фейсбуці пишете: не панікуйте! Ви навіщо нас тут зібрали? Про закриття школи оголосити? Хіба це на часі? Коли настане мир, тоді разом всі квіти висадимо, а зараз треба армії допомагати!». Той же Олексій ГОРОБЕЦЬ в одному випадку запитував, скільки створено в громаді нових робочих місць, в іншому – «скільки вам ще треба бухгалтерів, щоб не витримував бюджет?» (це коли йшлося про створення Центру ПМСД). Про те, що бюджет «прогинається» від перевитрат газу через недосконалу систему опалення в школі, Олексій Іванович не мовив і слова.
«Ви питали в людей, чи потрібен нам автомобіль для вивезення сміття? Ви нащо його купували? Щоб з нас гроші збирати?» – вигукувала вже інша жінка.
Іван ГЕРАЩЕНКО, який завжди присутній на подібних сходках, почав допитуватися, що зробив кожен депутат для поповнення бюджету, «бо це головне завдання, особливо членів виконкому». А котрась з жіночок, яка підтримала позицію Івана Олександровича, емоційно радила Володимиру ЗАМУЛІ «не тут сидіти, а йти прямо на фронт». «Я свого часу вже навоювався, ти спочатку свого чоловіка туди відправ», – натомість порадив Володимир Іванович, нагадавши, скільком захисникам він допоміг дістати обмундирування, і робив це без зайвого піару.
«Ви ні-чо-гісінько в громаді не зробили! – не менш емоційно вигукувала місцева продавчиня Лілія МОШУРА, махаючи в бік президії та намагаючись перекричати усіх з «галерки». – Ви закрили мою рідну Лівенську школу, тепер мені розказуєте за Маячківську. Я й там навчалася, і шо мені та Маячка?! Яким чином ви могли на мою дитину витратити 91 тисячу?».
Давши можливість присутнім «випустити пар», голова громади запропонував послухати думки депутатів. Але першій надав слово директорці закладу Світлані ЗЕМЛЯНІЙ.
«Чомусь останнім часом наша школа на особливому рахунку, – почала Світлана Борисівна. – У нас все чомусь погано, а хорошого ніхто не помічає. Не розумію, де і коли я не йду на співпрацю з місцевою владою. Навпаки, це наші письмові звернення ігноруються. Я ж не можу бути зварювальником, а вам я ніколи не заважала переробити систему опалення. Хоча ми й без її модернізації використовуємо газу майже стільки, як у Нехворощі, то де ви побачили проблему? Навчальні кабінети у нас сучасні, своїми силами відремонтовані, меблі здебільшого нові. За що ви хочете помститися Соколянці? Депутатів ми обирали для того, щоб вони захищали людей, а ви хочете їх викинути на вулицю. Реорганізація зараз не на часі, бо в державі йде війна, і нам замість проведення реформ треба зібратися в кулачок і підтримувати один одного».
Віктор ДУБОВИЧ нагадав, що коли вперше переступив поріг цієї школи, ставши сільським головою, «мене відразу ж зустріли тут «в штики». Чому немає такого непорозуміння з іншими керівниками? Чому вони не стають «в позу» і приходять порадитися, щось пропонують, самі шукають резерви, таким і допомагати хочеться. А тут тебе зустрічають як ворога, і руки опускаються. Кожен керівник повинен бути менеджером, організатором, і першим подавати ідеї, як вирішити ту чи інгушу господарську проблему, бо хто краще за нього знає ті проблеми? Від керівника повинна йти ініціатива, він сам у першу чергу повинен мати бажання щось зробити для школи і нас до того підштовхувати. Але в Соколовій Балці чомусь все навпаки. Я не можу до кожного приводити за руку бригаду зварювальників, моє діло – допомогти, і я готовий до цього, ми з депутатами завжди до вас з простягнутою рукою і відкритою душею. Але наші спроби знайти контакт не зазнають успіхів, бо Світлана Борисівна відпрацьовує лиш 20 відсотків робочого часу, її важко застати на робочому місці. І ви всі це знаєте!».
Далі стали брати слово кожен з присутніх депутатів. Оксана ШПАК і Любов КОСИК були лаконічними: вони проти закриття школи, хоча так питання й не стоїть. Втім, вони й не могли «розговоритися» через голосний гамір та репліки у їхній бік.
Григорій БАЛАНА: «Я теж тієї думки, що керівник – це господарник, завгосп, «старшина другої категорії». Не можна перекладати господарські проблеми на плечі місцевої влади. Я вірю, що Світлана Борисівна це розуміє, просто вона дуже сором’язлива…».
Віктор САКЕВИЧ: «Живу в Лівенському, і коли закривали нашу школу, я був категорично проти. Але ж економічні чинники змусили піти на цей непопулярний крок. Зараз можу запевнити: лівенські діти задоволені Маячківською школою. Там директор на своєму місці, гарний організатор, вболіває за навчальний заклад. Хотілося б, щоб і тут так було…».
Людмила БУЛИГА: «А я живу в Соколянці й теж не хочу, аби наша школа зазнавала болісних змін. Хоча ніде правди діти: атмосфера тут не надто доброзичлива, чомусь постійно дивляться на тебе холодно, іноді навіть зневажливо. Мабуть, від адміністрації у першу чергу залежить, чи хотітиме дитина йти сюди на уроки, щоб учнів не ділили на «наших» і «не наших». А таке є, і не заперечуйте!».
Ірина ВІЛЬХОВА: «Справді, ця реорганізація не на часі, давайте відкладемо її, не накалятимемо обстановку. Доля школи усім нам болить. А про негаразди треба говорити, бо якщо ігноруватимемо їх, то нічого не йтиме в кращий бік. Ми ж, як депутати, обіцяємо допомагати, чим зможемо».
Олександр ГРЕК: «Мабуть, якщо перетворимо школу в гімназію чи філію, то не відпадуть проблеми з опаленням, з ремонтом приміщення і так далі, то може й справді не поспішати з реорганізацією? А опалення робити треба, інакше бюджет вже не витримає такого навантаження, ми ж не знаємо, скільки завтра коштуватиме газ…».
Анатолій КОРНІЄНКО: «Я підтримую Сашу, господарські проблеми треба вирішувати якнайшвидше, а понизити школу в ступенях завжди встигнемо. Жаль тільки, що керівництво школи ніколи не бере участі у сесіях, засіданнях комісій, а годилося б…».
Віктор КИБКАЛО: «Зараз війна, а це дуже серйозний виклик нашому суспільству, тому пропоную відтермінувати реорганізацію. А шляхи економії треба шукати, це без заперечень. Тільки для цього варто декого закрити на кілька днів у кімнаті без вікон і дверей, хай вони з’ясують між собою стосунки, а потім почнуть їх з чистої сторінки».
Ольга ХОМЕНКО: «Ще з минулого року задуматися над цим проєктом рішення нас змушували фінансові цифри, а не чиїсь бажання. У вас в 10-11 класах разом 10 учнів, тобто класи не повнокомплектні, й це підштовхує до певних дій, бо школа потребує додаткових коштів. Я розумію ваші емоції, але й ви повинні розуміти, що невдовзі все одно доведеться повернутися до цього питання. Якщо вже зараз у нас вилучають понад півтора мільйона освітньої субвенції, то не важко спрогнозувати, що буде далі. А наше з вами завдання – забезпечити нормальні умови дітям для навчання, а не допустити їх погіршення. Хочу підкреслити, що ми жодного разу не говорили про закриття Соколовобалківської школи, мова тільки про не використані резерви для економії коштів. Ці резерви є, особливо у споживанні енергоресурсів, тільки треба провести реконструкцію опалення та оптимізацію приміщень, і братися за це негайно».
Зоя КОРОЛЕНКО: «Мова цифр – найпереконливіша. Ми їх озвучили для вас. І погодьтеся, що адміністрація вашої школи не хоче шукати компроміс чи точки дотику з керівництвом громади. Тоді як ми прагнемо знайти можливості врятувати ситуацію, бо ви ж розумієте – можемо зайти в тупик! Тому не сприймайте, будь ласка, нас «в штики», двері нашого кабінету завжди відкриті, приходьте з пропозиціями, з ідеями, а не з нарядами на папері. Не годиться, коли нам кажуть: «ви засновники, і ви зобов’язані». Бо хто краще за керівницю школи знає загальношкільні проблеми? Ніхто! Хто підкаже, як правильно вам зробити те чи інше? Ніхто! Отож моя пропозиція – ще раз спробувати знайти контакт і взятися за виправлення ситуації, доки вона не стала надто критичною».
Тетяна ГРИЦАЙ: «Почну з того, що коли директорам сусідніх шкіл довелося брати шкільні автобуси на свій баланс, то Світлана Борисівна не дуже коректно відгукнулася про колег: мовляв, я не така дурна, як вони, ні перед ким голови не схилятиму і робитиму по своєму. Ну що ж, може ми й дурні, бо працюємо не коли захочеться, а як записано у Статуті – з 7:30 до 16-ї години. І в нас жодна людина не працює на півтори ставки, а у вас такі є. Коли ми під час сесії зателефонували і спитали, скільки учнів у старших класах, то ваша директорка не знала точної цифри. У мене теж чималий педагогічний досвід і я пригадую, що Світлана Борисівна ні з ким не знаходила спільної мови – з жодним із керівників відділу освіти Новосанжарського району, з Мовчаном, а тепер і з Дубовичем. Звичайно, мені її зверхність зовсім ні до чого, а ось те, що цей ваш чоловік, який прийшов у камуфляжі, дорікає нам за вивчення російської мови, – це, м’яко кажучи, дивує. Де ми тут порушили законодавство? Жодного зауваження чи припису від вищого керівництва нам з цього приводу не було. До речі, з вересня цього року в нашому закладі російська вже не вивчатиметься, та мене обурює, коли людина, далека від освіти, дає вказівки, які предмети нам викладати. Тому я хочу відразу ж зробити офіційну заяву, яку потім викладу в офіційному листі до керівництва громади: я наполягаю, щоб наш заклад якнайшвидше став автономним, зі своєю бухгалтерією. Тоді вся наша освітня субвенція залишатиметься нашим дітям і ніхто нас не обкрадатиме. Нам той мільйон, який ви щороку забираєте через відділ освіти, далеко не зайвий, ми теж хочемо розвиватися. У Полтаві з жодної школи не знімають кошти, щоб підтримати іншу, це несправедливо. Робіть так, щоб до вас діти їздили, як їздять до нас із сусідніх громад, тоді й у вас буде більше коштів, бо їх держава дає на кількість дітей, а не просто на той чи інший заклад. Робіть це самостійно, а не чекайте, що хтось за вас це організує. І якщо вам наша школа така неугодна, забирає ваші премії та ваші зекономлені кошти (тільки не відомо, яким чином зекономлені), то моє рішення буде незмінним: по закону ми маємо право на автономію!».
Після цих слів Тетяни Леонідівни серед присутніх запала цілковита тиша. Порушив її Володимир ЗАМУЛА: «Ну що, домітингувалися? Тепер думайте! Це те, про що я завжди попереджав: перед тим, як іти сюди кричати, треба спочатку вислухати одну сторону, потім іншу, вникнути в проблему, вивчити її, докопатися до суті, зробити свої висновки, а вже потім висловлювати на загал особисті думки, а не вигукувати чужі «страшилки». Ви сюди прийшли вже налаштовані на крик, а не на конструктивну розмову. Я вдячний колегам-депутатам за висловлені позиції, я теж проти спішної реорганізації школи, і мені дуже прикро, що сьогодні я так і не почув від її адміністрації якихось конкретних пропозицій, лише нарікання та виправдовування. І що цікаво: найбільше кричать вчителі – ті люди, які здатні вникнути в цифри, підрахувати, зробити аналіз. Невже ви не бачите оті стіни приміщення, що стоять облупленими з 2005 року? Воно вже давно руйнується, а вам розказують, що коли закриють одне крило з метою економії газу, то воно зовсім впаде! Хіба не знаєте, що коли у Нехворощі на школі відпали дві кахелини, то Корнієнко з Соколянки поїхав допомогти їх приклеїти, і зверталася до нього не влада, а директорка школи. А наша така цариця, що не підступитися! Невже ви не розумієте, що далі все менше є шансів виправити ситуацію, вийти з неї з мінімальними втратами? Хіба не можна звернутися до землекористувача, аби він своїми силами провів реконструкцію системи опалення? Але для цього треба не додому поспішати вже о 13-й годині, а жити проблемами школи. Я кожного разу, буваючи на подібних зібраннях, все дужче переконуюсь, що моя найбільша помилка в житті – та, коли я допоміг Світлані Борисівні стати директоркою цієї школи».
Завершувалося спільне засідання бюджетної та освітянської комісій у цілковитій тиші. Голова громади вніс пропозицію не виносити на найближчу сесію питання щодо реорганізації Соколовобалківської школи. Депутати одностайно підтримали його своїм голосуванням, а присутні виборці – аплодисментами. «Але якщо упродовж літа крига не скресне і жодного кроку не буде зроблено дирекцією школи у напрямку вирішення тих господарських проблем, про які ви почули, то я у вересні ініціюватиму повторний розгляд цього питання, – поставив останню крапку в «гарячій» дискусії Віктор ДУБОВИЧ. – Я відкритий до співпраці, було б ваше бажання. Ми не ділимо дітей на соколянських та нехворощанських, вони всі – діти нашої громади, і всі повинні здобувати знання в нормальних умовах, а не сидіти в класах, де взимку 12 градусів тепла. Це залежить не тільки від керівництва громади, а й від відділу освіти, і в першу чергу – від адміністрацій навчальних закладів».
P.S. Покинувши школу, голова громади із заступницями на кілька хвилин зайшли до адміністративного будинку старостинського округу, потім відвідали дитсадок «Берізка». Рушаючи до Нехворощі, помітили Світлану Борисівну ЗЕМЛЯНУ… на автобусній зупинці. Вона «голосувала» в надії скоріше рушити додому. Очевидно, на той час, коли годинникова стрілка показувала ще тільки 13:30, всі шкільні проблеми для неї були вже закриті…
Олександр ЗІНЧЕНКО
