ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!
Дата: 09.06.2022 22:56
Кількість переглядів: 653
Сьогодні наша громада провела в останню дорогу героя-захисника України, який народився і виріс у Соколовій Балці, Олексія Леонідовича ЗНАЙКА. Закінчивши тут 9 класів, продовжив навчання в полтавському профтехучилищі №23, де здобув спеціальність електрозварювальника. Потім повернувся в рідне село, де працював у товаристві «Сокіл». 30 червня 2015 року його призвали на строкову військову службу, перед закінченням якої підписав контракт на трирічну службу в десантно-штурмових військах. У 2018 році знову підписав контракт на продовження служби в 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар». Неодноразово бував у гарячих точках, мав статус учасника АТО, був і сапером, і водієм бронетранспортера, і розвідувальником.
У 2018 році Олексій одружився, з дружиною Іриною та сином Данилом жили в селі Костянтинівка Донецької області. Коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Олексій відразу ж перевіз сім’ю в Соколову Балку, а сам повернувся в епіцентр бойових дій. Та навіть у цій ситуації як міг, підтримував родину і батьків.
9 березня одержав легке поранення і контузію, 19 травня – осколкове поранення, але після кожного – знову повертався до побратимів.
На жаль, третє поранення, яке Олексій одержав 6-го червня в селі Богородичне Краматорського району Донецької області, виявилося не сумісним з життям. Йому не судилося дожити 8 днів до свого 27-річчя.
Траурна процесія почалася з живого коридору, створеного жителями Соколової Балки, Андріївки та Світлівщини, тільки-но транспорт з тілом загиблого в супроводі поліцейського автомобіля під’їхав до села. З прапорами та квітами, ставши на коліна, односельці зустрічали свого Героя. Потім труну занесли до рідного двору, де в затінку старої яблуні відбулася панахида, яку провели настоятелі Української Православної Церкви – отці Микола ЛІІСНЯК, Павло ЯКИМЕНКО і Дмитро ПЕДИНА.
На початку в короткій промові до присутніх отець Павло зазначив, що особисто знав Олексія ще відтоді, як вів службу в Соколовобалківській Георгіївській церкві. Отець висловив щирі співчуття рідним загиблого. «Немає вищого прояву любові, ніж віддати своє життя за ближніх і за рідних. Воїн Олексій, виконуючи обов’язок захисника України, виконав цю заповідь. І наш обов’язок – тих, хто ходить під мирним небом, – постійно підносити за наших захисників свої молитви» – говорив священник.
Невимовно важко передати душевний біль, який в ті тяжкі хвилини відчували рідні Олексія – мама Світлана Тимофіївна, батько Леонід Олексійович, дружина Ірина, син Данило, сестра Ірина, всі родичі.
Далі – скорботна хода до центрального кладовища, де відбувся траурний мітинг. Вела його заступниця голови СТГ Світлана КАЛІНІЧЕНКО, надаючи слово виступаючим. І голова громади Віктор ДУБОВИЧ, і представниця педагогічного колективу Соколовобалківської школи Тетяна ЗІНЧЕНКО висловлювали співчуття рідним та друзям загиблого, дякували батькам за те, що виховали такого сина – мужнього захисника, який добровільно згодився боронити Україну від путінської орди.
Виступив і побратим Олексія – Іван ДУХНОВСЬКИЙ. Важко було йому говорити, через скупі чоловічі сльози та глибоке відчуття скорботи слова ронилися тихо: «Ми з Альошкою з перших днів війни… Пробачте, що не вберегли вашого сина від ворожої кулі… Спи спокійно, брате…».
Під триразовий залп з автоматів рідна земля прийняла у своє лоно Олексія ЗНАЙКА, який міг би ще довго ходити земними стежкамим, аби не російські окупанти, що затіяли загарбницьку війну.
Герої не вмирають, вони продовжують жити у нашій пам’яті, у наших серцях…
