Пригніченим, сумним і похмурим видався нинішній день для Нехворощі. Земляки прощалися зі своїм односельцем, громадянином України, воїном Збройних Сил нашої держави Русланом Івановичем ЩЕРБИНОЮ.
На шляху від Нових Санжар траурну процесію зустрічали жителі Руденківки, Галущиної Греблі, Соколової Балки, утворюючи на дорозі «живі коридори» як знак величезної поваги до захисника, котрий віддав найдорожче – власне життя у боротьбі з ворогом за мир у своїй Батьківщині. Навіть чисельні водії, завбачивши навпроти кортеж у супроводі поліцейського автомобіля, зупинялися, виходили і ставали на коліно, схиляючи голову в пошані.
Так було і в Нехворощі, тільки-но кортеж в’їхав у село. Та найбільш велелюдним видався майдан у центрі, навпроти пам’ятника Слави, де люди також стояли на колінах і перед кортежем кидали квіти. Тут відбувся траурний мітинг. Символічно, що саме в цьому місці, де покояться загиблі в часи Другої світової, проходило прощання з воїном нинішньої війни. Серед присутніх – представники добровольчих формувань та другого відділу Полтавського районного територіального центру комплектування, а також товариші по службі Руслана, з якими він пліч-о-пліч воював проти ворога на передовій.
«Нам гірко і боляче від того, що ми втрачаємо кращих синів і доньок, – говорила заступниця голови громади Зоя КОРОЛЕНКО, відкриваючи мітинг. – Сьогодні ми проводжаємо в останню дорогу воїна Світла, нашого земляка, солдата, який став для нас взірцем патріотизму».
Потім слово надали голові громаді Віктору ДУБОВИЧУ, який від імені виконавчого комітету і депутатського корпусу висловив щирі співчуття рідним загиблого, друзям, однокласникам, військовим побратимам. Переповів біографію Руслана. Він виріс у нашому селі, тут промайнули його дитинство і юність, звідси після восьмого класу пішов навчатися в Решетилівське профтехучилище. На початку 1990-х років проходив строкову військову службу. Повернувшись у Нехворощу, працював у місцевому сільськогосподарському підприємстві. Одружився, в молодій сім’ї народилася донька Юля.
У 2015-му році, коли на території України вже тривала антитерористична операція, Руслан добровольцем пішов на Схід, служити йому довелося в Луганській області. Вже під час цієї служби здобув військовий фах піхотного снайпера. Служив півтора року, потім прийшов у село і знову працював у колективі агрофірми «Чиста криниця».
У перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну Руслан одержав повістку і вже 26 лютого був у зоні бойових дій. А 4-го вересня, під час звільнення села Нововознесенське Високопільської громади, що в Херсонській області, одержав тяжке поранення, від якого через день помер у Криворізькому госпіталі.
«Він був товариським, мав багато друзів, любив рибалку і полювання, – говорив у виступі Віктор Олександрович. – На жаль, обірвалося ще одне життя через війну, розв’язану путінською ордою. Ще один українець, який мав би чекати онуків і займатися улюбленою справою, загинув за Україну, за своє село, за кожного з нас. Вся Нехворощанська громада сьогодні в глибокій скорботі. Добра, світла пам’ять про кожного полеглого захисника і вдячність за їхні подвиги завжди залишатиметься в наших серцях. Ми віримо в Збройні Сили України і в перемогу над ворогом, бо правда завжди перемагає».
Учасники мітингу вшанували пам’ять Руслана ЩЕРБИНИ хвилиною мовчання. За хвилину домовина із загиблим потонула у вересневих квітах, які принесли односельці. Клали їх зі сльозами та глибоким смутком.
Далі траурна процесія рушила до рідної домівки Руслана, де у дворі та біля двору зібралося чимало односельців. Тут настоятель Нехворощанської Свято-Миколаївської церкви о. Олександр провів заупокійне богослужіння.
З двору піша хода рушила на кладовище відділку «калініна». Там теж пройшов короткий траурний мітинг. Зоя КОРОЛЕНКО надала слово агроному відділку №3 ТОВ «Чиста криниця» Олександру ПАРХОМЕНКУ, однокласнику загиблого – Едуарду ВЕКЛИЧУ та представнику військкомату майору Олександру МИХАЙЛИКУ. Всі вони щиро говорили про Руслана, дякували йому за мужність, висловлювали співчуття рідним. У ці тяжкі хвилини смутку кожен з присутніх усвідомлював, що такі, як наш Руслан, змогли зупинити путінську орду і не дати їй пройти углиб країни, а сьогодні кілометр за кілометром звільняють рідну землю від російської нечисті. Тому найвище почуття, яке може бути в серці кожного до українських воїнів, – це щира вдячність!
…Останні хвилини прощання, і рідна нехворощанська земля приймає у своє лоно Воїна-захисника. На «калінінському» кладовищі з’явилася свіжа могила, вкрита вінками та живими квітами як символ немеркнучої людської пам’яті про Героя. А Герої, як відомо, не вмирають, вони лиш залишають поле бою, продовжуючи оберігати нас із Небес.
P.S. Місцева поетеса Ірина ДІДЕНКО присвятила цього вірша пам’яті Руслана ЩЕРБИНИ:
Чорні сповіщення були,
В сусідніх селах їх ховали,
А Нехворощу, слава Богу,
Ці негаразди обминали.
І ось як блискавка страшна
По селу чутка розійшлася,
Що нашого захисника
Кров за країну пролилася…
Потім була й друга звістка,
Ніби поранений, живий,
Ми так надіялись, чекали,
Що про це скаже день новий?!
Ми сподівалися усі,
Що будуть добрії новини,
І один одного питав,
Як зустрічались щохвилини…
Тільки, нажаль, відомо стало,
Що він загинув, що немає,
І кожен з нас сумує дуже,
І рідним щиро співчуває…
Недавно, кажуть, був у відпустці,
Що з багатьма він спілкувався,
І посміхався, й жартував
Ніби останній раз – прощався…
Смерть невблаганна – ми нічого,
Нажаль, не можемо змінити,
Одне лиш знаємо – хотів він,
Як кожен з нас, іще пожити…
Життя сімейне планував,
Доглянуть матір, як годиться,
Та не судилось всім цим мріям,
Нажаль, в житті його здійсниться…
Дай, Боже, матері, родині
Це страшне горе пережити,
Із болем в серці, у душі
Все ж по землі оцій ходити!
Герої, кажуть, не вмирають,
Вони ідуть від нас на Небо,
А нам буть вдячними загиблим
За кожен день прожитий треба!
