Сьогодні Полтава прощалася з двома захисниками України – 34-річним Анатолієм Олійником з Великобагачанської громади і 49-річним нехворощанином Анатолієм Петренком.
Дата: 24.01.2023 22:03
Кількість переглядів: 187
Сьогодні Полтава прощалася з двома захисниками України – 34-річним Анатолієм Олійником з Великобагачанської громади і 49-річним нехворощанином Анатолієм Петренком. Він мав звання солдат, служив у військовій частині батальйону тероборони на посаді водія стрілецького відділення. Загинув унаслідок поранень, несумісних із життям, які отримав під час бойового зіткнення поблизу села Богородичне на Донеччині.
Представники духовенства Полтавської єпархії ПЦУ в Свято-Успенському кафедральному соборі провели заупокійну службу в присутності багатьох нехворощан, які приїхали провести в останню земну дорогу свого земляка. Тут були рідні Анатолія, близькі, друзі, куми, однокласники. У короткі хвилини прощання домовина загиблого вмить потонула у квітах. Клали їх не тільки ті, хто особисто його знав, а й багато полтавців, які прийшли вшанувати пам’ять захисників, котрі полягли на війні з російськими окупантами.
Далі траурна процесія рушила до села Затурине, де на місцевому кладовищі вже ціла алея воїнських поховань. Біля кожної могили вітер колише державний прапор. Нині це почесне місце, де покояться мужні, нескорені, і ще такі молоді оборонці України! Зовсім рано обірвали їхнє життя путінські ординці, зовсім рано…
Під час короткої громадянської панахиди до присутніх звернувся голова нашої громади Віктор Дубович: «Трагічна подія зібрала нас сьогодні… Анатолій встиг багато зробити для наближення української Перемоги… Вся Нехворощанська громада, депутатський корпус, виконавчий комітет нині в глибокій скорботі… Вічного спокою тобі, наш Герою!».
Свої співчуття родині загиблого висловили й однокласники Анатолія: «Ми пам’ятатимемо Толю незламним і непереможним, світлим і усміхненим, вмотивованим і оптимістичним» - ледь стримуючи сльози, говорила Наталія Варивода.
Під залпи салюту домовину опускають в могилу на вічний спочинок.
Важко, гірко і боляче брати участь в таких церемоніалах. Та як би не було важко, ми продовжуємо йти. Не забуваючи, що з кожним кроком ми наближаємо і наближаємося до Перемоги.
Мусимо не здаватися, не втрачати віру, цінувати боротьбу за майбутнє України, пам’ятаючи про наші втрати - заради нашого спільного майбутнього, наших дітей та онуків.
Ті, хто вже не поряд, продовжують бути в наших серцях! Продовжують іти з нами! Бо ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ! Вічна їм СЛАВА!
