ЗВЕРНЕННЯ ГОЛОВИ ГРОМАДИ ВІКТОРА ДУБОВИЧА З НАГОДИ РІЧНИЦІ ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ В УКРАЇНУ
Дата: 24.02.2023 16:29
Кількість переглядів: 197
Шановні земляки!Минає рік відтоді, коли в кожного з нас ранок почався з жахливої новини: росія підло напала на Україну. Ця подія сколихнула суспільство, не могла залишатися осторонь і наша громада. Сьогодні є нагода згадати той шлях, яким пройшли ми з вами за цей тривожний рік боротьби, важких днів і ночей, болючих втрат. Але також цей рік був для нас і роком сили, хоробрості та звитяги, єднання і взаємопідтримки, та головне – віри в Перемогу!
Одне з найперших завдань, які постали з початком повномасштабної війни, – необхідність заспокоїти населення і подолати розгубленість, готуватися до оборони території від можливих диверсійних дій. Для цього в селах зводилися блокпости і спостережні пункти, де чергували члени громадських формувань з числа добровольців – місцевих жителів. Уночі вони патрулювали вулиці, вдень відстежували потік вимушених переселенців, які рухалися нашими дорогами. Пізніше створилися два ДФТГ (добровільних формування), які підтримували правопорядок.
Багато сімей з окупованих територій, у тім числі з дітьми, шукали у нас прихисток, тому належало прийняти їх, створити для них бодай мінімальні побутові умови, допомогти з продуктами харчування і так далі. Це була велика щоденна робота, в яку активно включилися мешканці громади, вони збирали продукти харчування й одяг, ділилися далеко не останньою для себе гривнею, щоб підтримати співвітчизників, у яких війна забрала житло, майно, спокій. Пізніше ця робота стала більш організованою і системною, до нас почали надходити гуманітарні вантажі від багатьох благодійних фондів, працівники виконкому розподіляли їх між зареєстрованими сім’ями ВПО й організовано видавали. У селі Лівенське створили прихисток для кількох родин з окупованих територій, де облаштували тимчасове житло, підвели водогін, забезпечили побутовою технікою.
Неодноразово допомагав і народний депутат Костянтин Касай, передаючи благодійну допомогу і для переселенців, і закладам охорони здоров’я.
Але не тільки матеріальної допомоги чекали люди, яких війна погнала з рідних місць, вони йшли до сільради з проханнями зареєструвати, підшукати роботу, влаштувати дітей в дитсадок, оформити ті чи інші документи, видати необхідні довідки тощо. Відтак зросло навантаження на відділ надання соціальних послуг, що діє при виконавчому комітеті, та на Центр надання соціальних послуг. Разом з тим сумлінно виконували свої обов’язки наші медики та освітяни, які переймалися долями переселенців з Харкова, Ізюма, Сум, Запоріжжя, Дніпра та інших міст, що опинилися під загрозою російських обстрілів. Жодна дитина дошкільного та шкільного віку не залишилася поза увагою, їх тепло прийняли до себе колективи навчальних закладів.
Ми ставили собі за мету зробити все можливе, щоб з початком вересня здобуття знань проходило безпосередньо у шкільних приміщеннях, тобто офлайн, до того ж учнів забезпечити гарячим харчуванням. І там, де керівники шкіл пройнялися цією проблемою і з розумінням її сприйняли, доклали зусиль для її реалізації, там навчальний процес проходить у звичному режимі, діти мають повноцінні можливості здобувати якісні знання.
Більш проблемна ситуація з дитсадками, де немає захисних споруд на випадок ракетної небезпеки. Наразі ці питання вирішуються, депутати на сесії схвалили виділення необхідних коштів на будівництво укриттів, зараз ми активно працюємо над цим.
Оскільки перебування дошкільнят у приміщеннях заборонялося, за теплої погоди в дитсадках діяли прогулянкові групи з проведенням розважальних та спортивних ігор, щоб діти мали умови для соціалізації. Цю ідею підхопили бібліотеки, влаштовуючи дітям послугу «бібліоняня». Такий підхід до роботи з дошкільнятами в умовах війни був, без перебільшення, нашим ноу-хау, він отримав чимало схвальних відгуків з боку батьків.
Зараз життя в громаді є більш стабільним, ніж рік тому, і це в першу чергу завдяки нашій згуртованості та координації дій на рівні заступників голови громади, депутатів, працівників виконавчого комітету. Кожен з розумінням сприймає ситуацію, в якій опинилася країна через російську агресію, і прагне зробити все від себе залежне, аби забезпечити спокій на території і водночас допомогти захисникам. У нас немає жодного села, де б не діяли волонтерські групи, де люди не збирали б гуманітарні пакунки на фронт, у постраждалі регіони чи в шпиталі. Можна скласти величезний список тих, хто упродовж року виготовляє маскувальні сітки, шиє спідню білизну, виплітає теплі шкарпетки, ділиться продуктами, випікає смаколики і готує напівфабрикати і т.д.
Одними з перших налагодили цю допомогу для фронту в колективі Соколовобалківської школи, де задіяли шкільну їдальню для приготування різноманітних страв. Пізніше до цієї надважливої і благородної справи долучилася волонтерська група «Доброзичливі нехворощанки». Є в громаді й інші колективи, які при закладах культури чи навчальних закладах також збирають кошти на закупівлю необхідних товарів і готують продуктові набори, виготовляють маскувальні сітки та окопні свічки. Навіть учні включилися у цей рух, передаючи воїнам свої обереги, листи і малюнки, які несуть в собі тепло домашнього затишку й зігрівають серця оборонців, додають їм сил у боротьбі з підступним ворогом.
Згадаймо також, як наші заклади освіти влаштовували благодійні ярмарки, а заклади культури проводили благодійні концерти і споряджали гурт щедрувальників, а потім зібрані кошти також спрямовувалися на підтримку ЗСУ. Як наші волонтери започатковували збір грошей на закупівлю військового спорядження, ліків та засобів гігієни.
А ще ж, крім допомоги ЗСУ, нам доводилося підтримувати повноцінне життя у громаді: ремонтувати дороги і дбати про благоустрій, підвозити дітей до навчальних закладів і забезпечувати безперебійне водопостачання та вивезення твердих побутових відходів. У цей непростий період нам вдалося підготувати школи до нового навчального року і покращити умови праці медиків; у Нехворощі вони перейшли в реконструйоване приміщення, в інших селах медзаклади також не забуті, там і зараз тривають ремонти, придбано меблі тощо.
Водночас війна завадила реалізації багатьох завдань, які ми ставили перед собою. Торік ми мали на меті розпочати будівництво нового приміщення для дитсадка у Нехворощі, планували більше відремонтувати доріг, реконструювати зони відпочинку, але навіть менш масштабні завдання довелося «заморозити» через обмежену можливість фінансування.
Насамкінець можу сказати лиш одне: я пишаюсь жителями нашої громади, які в умовах військової загрози швидко згуртувалися і не спасували перед новими викликами, принесеними війною. І щиро дякую всім трудовим колективам, дякую кожному, хто сумлінною працею і добровільною допомогою наближає перемогу.
Та найбільша подяка – захисникам, які тримають над нами мирне небо, які рік тому живим щитом стали перед окупантами і не дозволили їм просунутися углиб країни, дійти до нашої території і сплюндрувати нашу землю, і цим щитом стоять досі! Певен, що кожен житель Нехворощанщини несе у своєму серці почуття безмежної вдячності мужнім хлопцям, які ризикують життям на передовій. Є серед них чимало і наших земляків.
На жаль, час від часу до нашої громади з фронту летіли трагічні звістки: «загинув…», «зник безвісти…», «поранений…». З болем та гіркотою в душі сприймаємо кожне таке повідомлення.
Сьогодні маємо нагоду згадати односельців, які віддали життя за мир в Україні. Це Віктор Григорович Ходак з Шедієвого, Ігор Миколайович Ракулін з Андріївки, Олексій Леонідович Знайко із Соколової Балки, Руслан Іванович Щербина і Анатолій Володимирович Петренко з Нехворощі. Ми схиляємо голови в журбі за ними, а також з пошаною перед їх рідними, які несуть в серцях незагойні рани від непоправної втрати сина, батька, чоловіка, брата.
Маємо і список земляків, яких офіційно визнано зниклими безвісти під час жорстоких боїв з окупантами. Це Сергій Анатолійович Колодочка із Соколової Балки, Сергій Володимирович Материнський із Світлівщини, Олександр Петрович Попович та Володимир Іванович Ріг з Нехворощі, Сергій Анатолійович Розсоха та Юрій Вікторович Сакевич з Маячки. Дуже хочеться вірити, що хлопці живі, лишень не мають можливості обізватися до рідних. Віримо, надіємось, чекаємо їх…
Сподіваюсь, ці списки надалі не поповняться жодним прізвищем, і нинішня весна принесе найкращу звістку – про Перемогу. Бо ми заслужили її, ми дочекаємось на неї!
