Поцупили, користуючись тим, що тривалий час електрика не подавалася через обмеження військового стану
Дата: 14.03.2023 22:49
Кількість переглядів: 117
Держава – це велика сім’я. Громада – це маленька сім’я в державі, де кожен виконує свою соціальну роль. Для того ми й об’єднані, щоб вирішувати соціальні проблеми, протистояти нинішнім викликам, робити життя на своїй території комфортнішим. Для кожного! Навіть є таке прислів’я: «Сім’я міцна – горе плаче!». Але далеко не всі це розуміють і не кожен відчуває за собою таку відповідальність. Ще багато з-поміж нас людей, які досі вважають, що «моє» – тільки в межах двору чи квартири, а далі – то все «чуже», відтак можна вкрасти, розбити, понівечити.
Ось вам ще один конкретний приклад.
Нещодавно у Нехворощі відновили вуличне освітлення і з’ясувалося, що в центральному парку не засвітилися 16 ліхтарів. Кинулися їх лагодити, а там… немає різноколірних (зауважте!) лампочок. Їх поцупили, користуючись тим, що тривалий час електрика до них не подавалася через обмеження військового стану. На ліхтарях знімали білий плафон, а де не змогли його зняти – просто били на цурки, аби лиш добратися до червоної чи синьої лампочки. Робилося це по варварськи і потайки, злодійськи і безсоромно.
Сьогодні керівники громади подбали, щоб працівники благоустрою встановили нові лампочки, замінили побиті плафони – хай всім буде приємно пройтися вечірнім парком. Спасибі їм за роботу, однак тут не хотілося б ставити крапку, бо згадана крадіжка наштовхує на певні роздуми.
Скажіть, представники якої вікової категорії позарилися на копійчану поживу? Ясна річ, не пенсіонер і не школяр-початківець, та навіть не мешканець сусіднього села прийшли «бомбити» ліхтарі. Мабуть, наші ж нехворощанські підлітки, яких не пече сором за скоєне і не обтяжує любов до рідного села й повага до односельців. Таких небагато серед загальної кількості, але вони є, на жаль.
Важко зрозуміти одну річ: де в домашніх умовах можна використати ті кольорові лампочки – почепити над ліжком чи понести на дискотеку?
Хтось скаже: встановіть вуличне відеоспостереження, і буде вам спокій! Можна, звісно, але не сьогодні, коли держава у стані війни. Це по-перше. По-друге, навіть сучасні засоби охорони не вбережуть від людей з покаліченою громадянською свідомістю, яких такими виховали ми, дорослі. Ті, хто заклав у їхні юні голови, що можна безборонно щось украсти в громадському місці й принести крадене додому; що можна зруйнувати сидіння на пляжі, залишити купу непотребу після гуляння з друзями. Хто привчив підлітків до безвідповідальності і виховав соціальними дронами, здатними лише смітити й руйнувати. Бо таки ж ми самі частенько подаємо не найкращий приклад підростаючому поколінню, коли дозволяємо собі викинути в річку сміття, завести біля садиби височенні бур’яни, викопати на клумбі кущ троянди чи розпустити індиків по парку. Бо – «не моє ж!». То чи тільки молодь треба звинувачувати у вандалізмі?
Погодьтеся, тут є над чим задуматись.
