Щороку 22 березня християни святкують велике церковне свято — Сорок севастійських мучеників або Сорок святих.
Дата: 22.03.2023 21:20
Кількість переглядів: 118
Цей день також називають День сорока мучеників, Великомучеників Севастійських, день Всіх святих та Жайворонки.
Згідно з церковними переказами, сорок воїнів були кращою дружиною у війську давньоримського імператора Ліцинія. Він був жорстоким язичником і намагався позбутися християнської віри. Всі сорок мучеників з легіону відмовилися зректися християнства, за що загинули в місті Севастія (нині Сівас, Туреччина) 320 року.
Щоб змусити зректися християнства, сорок воїнів завели до Севастійського озера, яке тоді було вкрите кригою, роздягнули і затопили на березі лазню, посилюючи так муки чоловіків. Один воїн не зміг витримати страждань, вийшов на берег і пішов до лазні, де одразу помер. Але їх однаково залишилося сорок, адже один із наглядачів побачив видіння і зайшов в озеро, роздягнувшись сам, зі словами «Я — християнин!».
В день пам'яті сорока мучеників Церква послаблює суворі правила Великого посту, дозволяючи пити вино та їсти рибу.
В давнину господині пекли на день Сорока святих пиріжки-жайворонки, які мали форму птахів. Цікаво, що в різних регіонах України ці пиріжки називали по-різному: буслики, сороки тощо. Інколи пиріжки нанизували на лозинки або різочки, роздавали дітям, дарували сусідам. Існувало повір'я, що тоді всі свійські птиці будуть здоровими. Також вірили, що саме цього дня всі пернаті повертаються з теплих країв.
На Полтавщині жінки до цього свята випікали бублики і також частували ними дітей. А дівчата займалися ворожінням, зокрема проводили обряди на заклик весни. Щоб швидко прогнати зиму, вони зламували сорок дерев'яних гілочок і розривали сорок ниток.
Віряни ж обов'язково відвідували храм, ставили сорок свічок і молилися, дякуючи Богові і б'ючи сорок поклонів.
Також саме цього дня наші предки починали планувати весняно-польові роботи і мріяти про майбутнє. Було заведено запрошувати в гості близьких і родичів: чим більше їх буде, тим щасливішою буде родина.
Існував і символічний обряд, який називали "топтати ряст". Вважалося, хто потопче ряст навесні, той упродовж всього року буде здоровим. Тому в поле виходили навіть кволі й літні люди. Водночас потрібно було примовляти: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, потоптати і наступного року діждати!».
