Бронзове погруддя Олександра Коваленка, яке понад 45 років стояло у Нових Санжарах, перевезли до Нехворощанської громади.
Учора сталася можливо й невелика за значимістю, однак історична подія: бронзове погруддя Олександра Коваленка, яке понад 45 років стояло у Нових Санжарах навпроти приміщення Центру культури і дозвілля, перевезли до Нехворощанської громади.
Напевне, в багатьох читачів, особливо серед молодшого покоління, виникає запитання: хто ж такий Коваленко і за що він удостоївся такої честі – у вигляді бюсту височіти в одному з райцентрів на Полтавщині?
Спробую переповісти досить стисло: народився Олександр Власович Коваленко у простій хліборобській родині в с. Миколаївка, тепер це село Світлівщина. Тут закінчив початкову школу й одинадцятилітнім хлопцем почав самостійно заробляти на хліб, пішов у найми пастухом до багатших односельців. З молодих років показав себе людиною товариською, з неабиякими організаторськими здібностями. До початку Другої світової війни встиг відслужити строкову службу на Чорноморському флоті, потім вступив до Харківського сільськогосподарського університету імені Артема (нині це Харківський національний аграрний університет ім. В.Докучаєва), де здобув спеціальність агронома. Під час німецької окупації за дорученням підпільних партійних органів очолював Нововодолазький партизанський загін. До кінця війни двічі нагороджувався орденами Червоної Зірки – у 1944 р. за військові заслуги в партизанському русі, а в 1945 р. – за відновлення народного господарства.
У повоєнну пору продовжував працювати на Харківщині, де спочатку очолював Вовчанський район, потім Чугуївський. За відбудову народного господарства у 1948 році одержав перше звання Героя Соціалістичної Праці.
У 1954 році направлений на роботу у щойно утворену Білгородську область, де завідував сільськогосподарським відділом обкому партії, пізніше перебував на посаді першого секретаря Білгородського обкому КПРС.
У 1964-1980 роках Олександр Коваленко очолював Оренбурзьку область. У цей період найяскравіше розкрився його організаторський хист. Будучи спеціалістом сільського господарства, він найбільше уваги приділяв розвитку аграрного сектору економіки. За період його керівництва виробничі фонди в сільському господарстві області зросли утричі! Подвоїлося виробництво м’яса і молока. Розвивалося у цей період і промислове виробництво, вводилися в дію десятки заводів, комбінатів, фабрик, а видобуток природного газу на Оренбуржжі зріс у понад 20 разів! До всього в області інтенсивно велось будівництво житла, лікарень, шкіл, будинків культури, спортивних комплексів та вищих навчальних закладів.
Таким чином, наприкінці 1976 року О.В.Коваленку вдруге присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Наш земляк був єдиним в СРСР двічі Героєм Соцпраці з-поміж перших секретарів обкомів партії!
Крім того, Коваленко 12 разів нагороджувався трудовими орденами і стільки ж разів – медалями за зміцнення економіки країни. Він видав більше десяти друкованих праць і написав сотні виступів у пресі на тему відродження сільського господарства. Все це підтверджує лиш одне: Коваленко був не стільки політиком чи партійним діячем, скільки господарником – умілим, талановитим, бо «мав природний розум і величезну працездатність». Так характеризували його сучасники. Звісно, він перебував у лавах комуністичної партії, бо хто тоді в ній не перебував з керівників, тим більше такого рівня?
Наприкінці 1980 р. Коваленка перевели на роботу в Москву, де він 6 років очолював Державний комітет СРСР з матеріальних ресурсів. Там і помер 2 листопада 1987 року, похований на Новодівичому цвинтарі.
Дехто нині запитує: а що зробив Коваленко для Новосанжарщини, якщо тут стояв його бюст?
Відразу зазначу: встановили його не з ініціативи керівництва Новосанжарського району, а на виконання Постанови Президії Верховної Ради СРСР №4894-ІХ від 17 грудня 1976 р. Бо, відповідно до Положення про Героя Соціалістичної Праці, на батьківщині тих осіб, які одержали це високе звання двічі, обов’язково встановлювалося погруддя, яке виготовлялося за державні кошти. Таким чином у Нових Санжарах, які були райцентром, 18 жовтня 1977 року відбулося урочисте відкриття бюсту О.Коваленку, виготовленого московським скульптором, заслуженим художником РРФСР Анатолієм Семеновичем Новіковим.
А стосовно допомоги землякам, то, за чисельними свідченнями місцевих керівників того часу, Коваленко суттєво підсобляв у часи тотального дефіциту, неодноразово відвідував свою малу батьківщину, де знаходяться могили батьків, постійно цікавився справами новосанжарців. Ті у свою чергу відгукувалися про Олександра Власовича як про людину відкриту, щиру, товариську, цілком доступну, і водночас – впливову й авторитетну. Цим і користувалися керівники Новосанжарщини, зокрема і голови місцевих колгоспів, частенько звертаючись до знатного земляка з тим чи іншим проханням. Потім згадували, що саме Коваленко допоміг «вибити» у столичних кабінетах купу дозволів на початок газифікації нашого району, щороку сприяв поповненню машинно-тракторного парку наших колгоспів новенькою технікою чи дефіцитними запчастинами, навіть за елітним насінням пшениці до нього їздили новосанжарські агрономи. Був і такий випадок: настає пора виробничого сезону, а в цегельних заводів – жодної тонни вугілля, випалювати цеглу нічим. Ситуація критична, особливо з огляду на тодішні темпи будівництва. Після господарської наради голова райвиконкому телефонує до Коваленка, той уважно слухає і сухо каже: «Спробую допомогти». А через три дні у приймальні пролунав уже його дзвінок: «У Нові Санжари їдуть вагони з вугіллям, зустрічайте!».
Можливо, сьогодні комусь такі ситуації видаються дріб’язковими і малозначущими, а для тогочасного керівництва Олександр Власович був останньою надією, «рятівним колом» в період дефіциту буквально на все! Зрештою, не нам судити за це попередні покоління, бо чи знайдуться нині з-поміж нас особистості такого рівня, як Коваленко? Але нам належить дотримуватись норм «декомунізаційного» закону, що не дозволяє перебування в публічному просторі погруддя з двома викарбуваними зірками Героя, тим більше коли його реальний прототип – делегат аж шести з’їздів КПРС! Зрештою, цей бюст і справді вже втратив колишню ідеологічну цінність, але для нас він є свідченням історичного шляху, пройденого попередниками. Тому, виконуючи вимогу Інституту національної пам’яті прибрати скульптурне зображення Коваленка з площі перед ЦКД, навряд чи правильно було б здати його на металобрухт, намагаючись стерти з літопису нашого краю навіть добрі справи цієї людини. Не найкращим варіантом була б і передача в державний музей «Парк радянського періоду», що біля м. Путивля Сумської області, бо хіба в нас немає своїх музеїв? Тож відрадно, що керівництво і депутатський корпус Новосанжарської громади з розумінням підійшли до цієї ситуації і ухвалили рішення безоплатно передати погруддя та інформаційні таблички, що були на постаменті, в Нехворощанську громаду – поближче до села, де народився Герой СП. За це щира їм вдячність, так само як і нашому керівництву ТГ, яке взяло на себе всі клопоти і витрати з демонтажу та перевезення бюсту. Уміло й ретельно виконали цю роботу нехворощани Степан Черевик, Олександр Батрак, Геннадій Журавель, Дмитро Пересічанський. Старалися зняти бронзову скульптуру з постаменту неушкодженою, хоча вона дуже важка, чотирьом чоловікам годі зрушити з місця! Допомогли в цьому санжарські сільгоспвиробники Василь Малимон і Євген Гудим, надавши підйомно-транспортну техніку. Так само обережно зняв її з кузова своїм завантажувачем і допоміг перемістити у приміщення Андріївського сільського клубу депутат Володимир Замула. Віднині бюст зберігатиметься там, у музейній кімнаті. Завідувачка закладу Людмила Шашкова обіцяє виготовити стенд, з якого відвідувачі зможуть дізнаватися, хто ж такий Олександр Коваленко і що він встиг зробити за життя, у тім числі – для своєї малої батьківщини, тобто для Новосанжарсько-Нехворощанського краю.
Олександр ЗІНЧЕНКО,
журналіст, краєзнавець
