ЧИ МОЖНА ПРОДАТИ ЖИТЛО, УСПАДКОВАНЕ ДИТИНОЮ, БЕЗ ДОЗВОЛУ ОРГАНІВ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ?
Продати майно, де неповнолітня дитина має частку або просто проживає з батьками чи опікунами справа непроста. Адже законодавство у таких ситуаціях суворо стежить за дотриманням інтересів неповнолітніх.
Принципи відносин громадян з приводу нерухомості, в якій діти мають право в частці власності або володіють об'єктом цілком, закріплені в Сімейному, Житловому і Цивільному кодексах України.
ГОЛОВНИЙ ПРИНЦИП цих законодавчих актів - охорона майнових прав дітей у зв'язку з їх неповною цивільною дієздатністю до досягнення 18-ти років.
У статті 31 Цивільного кодексу України (ЦКУ) зазначено, що особа перебуває в статусі дитини з моменту народження до віку 18 років.
МАЛОЛІТНЯ дитина - це громадянин у віці до 14 років. Вона наділена частковою цивільною дієздатністю і має право самостійно здійснювати дрібні договори щодо предметів малої вартості. Такі предмети повинні відповідати меті духовного і фізичного розвитку дитини і служити для задоволення побутових потреб. Малолітні діти не мають права здійснювати договори з нерухомістю.
НЕПОВНОЛІТНЯ дитина - це громадянин у віці від 14 до 18 років. Вона наділена неповною цивільною дієздатністю і має право самостійно здійснювати такі дії:
- розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;
- використовувати результати своєї інтелектуальної та творчої діяльності;
- бути учасником і засновником юридичних осіб в межах, встановлених законом і статутом юридичної особи;
- відкривати банківські вклади і розпоряджатися внесеними на своє ім'я засобами.
Для укладення договору з нерухомістю неповнолітньою дитиною потрібні:
- нотаріально завірена згода батьків, усиновителів або опікунів;
- дозвіл органу опіки та піклування.
Згідно з положеннями частини 3 статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до Закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.
Згідно з частиною 3 статті 18 Закону, органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця.
Орган опіки та піклування, перед тим як надати дозвіл на продаж, звіряє, по-перше забезпеченість неповнолітнього рівноцінним житлом після продажу об’єкта. Іншими словами, майбутнє житло неповнолітнього повинно бути придатним для експлуатації, з усіма належними умовами для проживання. По-друге: розмір частки на право власності неповнолітнього має бути рівноцінним попередньому.
Лише в разі гарантування збереження права дитини на житло відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, дозвіл оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.
Слід також звернути увагу на те, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є власником чи співвласником нерухомості, а й у тому випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в житловому приміщенні. Оскільки, одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням.
Адже, відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Вичерпний перелік підстав для відмови органом опіки і піклування у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна наведено в частині 5 статті 177 Сімейного кодексу України, а саме:
1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав;
2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків (або того з них, який звернувся за дозволом) без позбавлення їх батьківських прав;
3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав;
4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні;
5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини;
6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них);
7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини.
Рішення виконавчого органу міської, сільської, селищної ради територіальної громади про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду згідно статті 122 Кодексу про адміністративне судочинство у 6-місячний термін з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
