«Допоможіть! Дружина разом з дитиною виїхала за кордон’, і не дозволяє мені спілкуватися з дитиною. Що мені робити?" - запити, які надходять на Національну гарячу лінію для дітей та молоді.
Повномасштабна збройна агресія росії в Україні змусила сотні жінок разом з дітьми їхати за кордон, рятуючись від війни.
Сьогодні розбираємося, як один з батьків може реалізувати своє право на безперешкодне спілкування з дитиною, яка перебуває за межами території України.
Законодавство визначає, що батько і матір мають рівні права та обов'язки щодо дитини, на обсяг реалізації яких не впливає проживання одного з батьків окремо від дитини, чи розірвання шлюбу.
Той з батьків, з яким проживає дитина, не має права перешкоджати іншому з батьків спілкуватися з дитиною та брати участь у вихованні дитини, за умови, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.
Ця норма застосовується як до проживання дитини з одним з батьків на території України, так і поза її межами.
Відповідно до статті 16 Сімейного Кодексу дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Батьки, інші члени сім’ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов’язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.
Тому, щоб один з батьків міг належним чином реалізувати своє право на спілкування з дитиною, другий з батьків, який проживає з дитиною за кордоном, зобов’язаний забезпечити можливість дитині спілкуватися з тим з батьків, який проживає окремо, наприклад за допомогою засобів телефонного та онлайн-зв’язку, і не перешкоджати такому спілкуванню.
Якщо батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні та зокрема спілкуванні з дитиною, то варто звернутися до органів опіки та піклування, щоб визначити порядок такої участі, виходячи з інтересів дитини, або звернутися до суду.
Окрім реалізації права на спілкування з дитиною в контексті спілкування зокрема за допомогою засобів телефонного та онлайн-зв’язку, існує спеціальна процедура повернення дитини в Україну, яка врегульована зокрема Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей.
Для того, щоб сприяти поверненню дитини в Україну, батькам, опікунам потрібно звернутися до Міністерства юстиції чи територіального управління юстиції із відповідною заявою та доданих до неї документів, які підтверджуватимуть наявність родинних зв’язків, докази вивезення дитини за кордон тощо.
Водночас, здійснення такої процедури є можливим завдяки тому, що Україна, як і ще 55 держав світу, є учасницею цієї Конвенції. Відповідно, аспекти повернення дитини, які врегульовані нормами цієї Конвенції, будуть діяти лише у разі, якщо таке повернення відбуватиметься з території однієї з держав, яка є підписантом цієї Конвенції, і застосовуються лише щодо дітей, які не досягли 16 років.
Загалом, слід розуміти, що вплив повномасштабного вторгнення на дітей, зокрема тих, які були вивезені за кордон під час евакуації з території України, має більш негативний характер і може сильно позначитися на психоемоційному стані дитини.
Діти сильніше за дорослих потребують відчуття стабільності, збереження в нормальному стані, наскільки це можливо, свого «острівця безпеки», який асоціюється у дитини з домом та з безпекою.
Тому, реалізація права того з батьків, який залишився проживати в Україні, на спілкування з дитиною, може бути саме тим елементом нормальності буття, який є вкрай необхідним дитині.
Проєкт «Підтримка Національної гарячої лінії для дітей та молоді. Фаза 2», впроваджується Громадською організацією «Ла Страда-Україна» і Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), за підтримки уряду Японії.
