село маячка
Село лежить на правому березі річки Оріль, у місці впадіння в неї річки Маячки, за 90 км від обл. центру та за 18,6 км від Нехворощі – центру територіальної громади.
У 1673 році тут, біля козацької залоги, що охороняла південні рубежі Гетьманщини від татарських набігів, оселилася значна кількість задніпрянських селян-утікачів. Таким чином виникла слобода, назву якій взяли від високих спостережних веж – маяків; їх козаки запалювали, мов смолоскипи, подаючи таким чином сигнал у разі наближення небезпеки.
Наступного року за наказом гетьмана Івана Самойловича Маячка стала сотенним містечком Полтавського полку, і тоді ж на правобережній низовині мису в закруті Орілі постало козацьке укріплення для захисту від татар, назване Городком (деякі дослідники називають його Маячківською фортецею). Воно стало ядром слободи, прихистком від татар.
Маячківська сотня була адміністративно-територіальною і військовою одиницею, складовою частиною Полтавського полку.
З 1783 р. Маячка входила до складу Олексопільського повіту, адміністративними центрами якого були спочатку Нехвороща, пізніше – Царичанка. Від початку 1797 р. належала до Кобеляцької волості Кременчуцького повіту Малоросійської губернії. З 27 березня (7 квітня) 1803 року, після утворення Кобеляцького повіту, містечко Маячка – центр однойменної волості у його складі. А з 7 березня 1923 р. по 9 листопада 2017 р. – центр сільської ради.
У селі діють кафе, торгові точки, Будинок культури, бібліотека, дитячий садочок «Перлинка» та загальноосвітня школа І-ІІІ ст., яка носить ім’я видатних земляків Григорія, Дмитра та Ореста Левицьких. 19 грудня 2001 року їм на подвір’ї було відкрито пам’ятний знак.
Лри школі діють Краєзнавчий музей та Музей музичних інструментів, дитячий ансамбль барабанщиць "Ліра".
У Маячці народився відомий бандурист, Заслужений працівник культури України Микола Іванович Нечипоренко – пропагандист української пісні і думи, працював у Заслуженій капелі бандуристів України, в Київській філармонії, вів клас бандури у Житомирському музичному училищі.
