село нехвороща
Село належить до Полтавського району, є центром об’єднаної територіальної громади. Розташоване на правому березі річки Оріль, притоки Дніпра, за 75 км від райцентру та обласного центру і за 33 км від залізничної станції «Нові Сенжари» (на лінії Полтава-Кременчук).
Річка Оріль здавна була природним кордоном Гетьманщини (української козацької держави) із землями Війська Запорізького, що простягалися до Кримського півострова. Тому тут ще з першої половини XVII ст. стояли оборонні споруди («городки») та дозорні вежі, біля яких несли службу кількадесят козаків – охоронців кордону від набігів кочових племен і кримських татар, які могли пробиратися углиб гетьманщини і грабувати та руйнувати містечка й села.
Війна між Річчю Посполитою та Османською імперією за володіння Правобережною Україною (Польсько-турецька війна 1672-1676 років), а також міжусобна боротьба місцевої старшини викликали першу хвилю масових переселень з правобережної частини Дніпра на береги Орілі. Сталося це навесні 1673 року. Переселенці осідали біля укріплених «городків», створюючи таким чином компактні поселення – нові адміністративні одиниці Гетьманщини. Так виникли нинішні села Нехвороща, Маячка, Царичанка.
Наступного року гетьман Іван Скоропадський наказав створити на місці новоутворених поселень однойменні козацькі сотні, які вже не тільки охороняли кордон, а й утворювали військово-цивільні адміністрації. Тоді ж біля гирла річки Нехворощанки (правої притоки Орілі) козаки звели Нехворощанську фортецю – оборонне укріплення, що захищало містечко від набігів чужинців.
У 1731 році уздовж правого берега Орілі почалося будівництво Української оборонної лінії з низкою фортець. Завдяки цьому Нехворощанська фортеця, що примикала до Орілі, втратила своє оборонне значення і занепала, натомість на узвишші, між нинішніми селами Нехвороща і Шедієве, в системі Української лінії звели Городецьку фортецю. Втім, через 13 років з якихось причин козаки її перетворили на редут (меншу за значенням фортифікаційну споруду), натомість з іншого боку Нехворощі звели Васильківську фортецю (назва походить від однойменної слободи), яка діяла до 1764 року – до початку розформування всієї Української лінії.
З тих пір Нехвороща зазнала не одну адміністративну реформу. У 1765-1783 роках тут містилася штаб-квартира Донецького пікінерського полку, потім до 1794 року містечко було центром Олексопільського повіту. У 1802-1923 роках Нехвороща була центром однойменної волості Костянтиноградського повіту. Далі до кінця 1962 року – центром Нехворощанського району. Після його розформування стала центром сільської ради: до 1965 року в складі Кобеляцького району, потім до 2017-го – у складі Новосанжарського.
Від 9 листопада 2017 року Нехвороща – центр об’єднаної сільської територіальної громади, у складі якої 10 сіл: крім самої Нехворощі входять Соколова Балка, Андріївка, Світлівщина, Бурти, Шедієве, Лівенське, Маячка, Губарівка, Рекунівка.
Нині на території Нехворощі проживають 2140 чоловік.
У селі є амбулаторія ЗПСМ, пункт базування бригади невідкладної допомоги, 2 аптеки та 1 аптечний пункт, Будинок культури і бібліотека, відділення Нової пошти та «Укрпошти», 10 торгових точок (2 магазини продовольчих і 7 – продуктових товарів, 1 магазин побутової техніки), 2 магазини-кафе і 3 м’ясні лавки, автозаправна станція, дільниця газового господарства ПАТ «Полтавагаз», дільнична державна ветлікарня та приватний ветеринарний магазин. Щосуботи в селі збирається великий ринок.
Також діють 2 церкви: Українська православна та Церква «Слово життя» релігійної організації «Харизматична релігійна громада Повного Євангелія «Відродження».
Влітку Нехвороща приваблює до себе чудовими місцями відпочинку біля Орілі та впорядкованими парками – Центральним і Парком медиків. До пізньої осені село потопає у квітниках.
