Сьогодні у нашій громаді вшановували захисників, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії
У Нехворощі, на «калінінському» кладовищі, похований Руслан ЩЕРБИНА. Шостого вересня мине два роки, як він помер від тяжкого поранення, одержаного під час звільнення селища Високопілля, що у Херсонській області. Свіжа могила, гарний пам’ятник, біля якого вітер розвіває синьо-жовтий український стяг, що ніби стоїть на сторожі Вічного спокою Воїна, Захисника, Героя…
Вранці сюди прийшли з букетами квітів мама Героя Валентина Іванівна, сестра Людмила, дружина племінника Маліка Сундук, заступниця голови громади Зоя Короленко, секретарка ради Світлана Бугорська, працівниці виконкому Олена Шийка і Лариса Андрішко.
Директорка сільського Будинку культури Ірина Дяченко провела короткий траурний мітинг, під час якого згадала біографію Руслана, переповіла його життєвий шлях. Зоя Петрівна подякувала мамі за сина, який став вірним Сином України. «Якби не такі хлопці, як Руслан, ми вже не мали б своєї держави, на нашій землі порядкував би московський чужинець»…
Присутні теж згадали, яким полеглий воїн був тут, у рідній Нехворощі, серед односельців. Щирий, доброзичливий, подільчивий, готовий негайно прийти на допомогу, тож мав багато друзів. А ще він був безстрашним! І це не красиві слова про померлого, Руслан справді міг відчайдушно зробити ризикований крок. Сміливо йшов у невідомість, одержавши повістку, в його очах не було й краплини страху перед війною. Таким і загинув, таким його і пам’ятатимемо!
Постояти в тихій жалобі, згадати Руслана, подумки подякувати йому за тяжку ратну працю і за віддане життя, покласти на могилу квіти – це те, що ми можемо віддати йому на знак своєї поваги і вдячності. У такі скорботні хвилини у скронях пульсує лиш одна думка: не забудемо, не пробачимо!
ПРЕССЛУЖБА ТГ
