ПОПРОЩАЛИСЯ ІЗ ЗАХИСНИКОМ
Сьогодні у нашій громаді – день скорботи і тиші. Під звуки жалобної мелодії «Пливе кача», схиливши голови, жителі Соколової Балки та Андріївки провели в останню дорогу свого земляка, військовослужбовця Михайла Миколайовича КИСЛОГЛЯДА, який 12 березня відійшов у Вічність у військовому госпіталі після тяжкої хвороби.
Живим коридором односельці зустрічали траурний кортеж. Люди виходили з квітами, зі свічками, з болем у серцях – віддати останню шану тому, хто стояв на захисті України.
У дворі померлого відбулося заупокійне богослужіння. Військовий капелан молився за Царство Небесне душі спочилого, за мир і спокій в Україні, за втіху для рідних і близьких. Поруч – найближчі люди: діти, дружина, друзі, сусіди, побратими. У їхніх очах – сльози і невимовний біль втрати.
Хоча смерть Михайла настала не на полі бою, кожен із присутніх розумів: він був воїном, який віддав частину свого життя служінню рідній землі, її захисту і свободі. Його шлях – це шлях людини, яка не стояла осторонь у важкий для країни час!
«Ми проводжаємо у Вічність людину, яка чесно виконувала свій обов’язок, і ми ніколи не забудемо цього! Схиляємо голови у скорботі разом із родиною!», – говорив капелан.
На кладовищі села Андріївка відбулося останнє прощання. Траурний мітинг відкрила заступниця голови громади Світлана Калініченко. Очільник Нехворощанщини Віктор Дубович висловив слова співчуття та вдячності рідним і слова шани померлому. Зачитав біографію Михайла Кислогляда. Народився він у селі Клюсівка 19-го листопада 1971 року. Пізніше сім’я переїхала у Нехворощу, де в 1987 році закінчив 8 класів середньої школи і вступив до Веприцького профтехучилища №42. Там отримав спеціальності водія, тракториста і слюсаря сільськогосподарської техніки.
Далі була строкова служба у Збройних Силах Радянського Союзу, після якої Михайло повернувся до Нехворощі, працював шофером у колгоспі ім. Ілліча.
У серпні 1992 р. створив сім’ю і переїхав у село Андріївка. Працював на тракторі у колгоспі ім. Шевченка. Потім так само працював на тракторі та ремонтним робітником у колективі Андріївської школи-інтернату, охоронцем в охоронній фірмі «Явір-2000». Та найбільш тривалий період трудової біографії віддав колективу наших медиків, працюючи водієм автомобіля невідкладної допомоги у Соколовобалківській амбулаторії.
12 липня 2024 р. призваний на військову службу за призовом під час мобілізації. Служити йому довелося водієм прикордонної застави на території Сарненського району Рівненської області. 12-го березня цього року Михайло Миколайович помер у військовому госпіталі внаслідок хвороби. Ще на одного вірного захисника осиротів наш нехворощанський край. Без люблячого чоловіка зосталася дружина Тетяна Віталіївна, без надійної опори – доньки Ліда і Надя, без дідуся – онуки Катя, Даніїл, Маргарита.
Щирі співчуття родині від імені колег – працівників галузі охорони здоров’я нашої громади висловила керівниця ЦПМСД Марина Романенко.
Тиша, що запанувала після прощальних слів, говорила більше, ніж будь-які промови. У цій тиші – біль втрати, Вдячність і Пам’ять.
Державний Прапор, що покривав домовину як символ честі та вірного служіння народу, головний сержант відділення військово-цивільного співробітництва Полтавського РТЦК та СП Юрій Пов’якало передав дружині померлого.
Останні миті прощальної церемонії: під Гімн України домовину опускають у могилу, похмуре небо розколюють три залпи із вогнепальної зброї як найвища військова почесть, як визнання жертовності захисника перед державою.
Спочивай з миром, Воїне!
ПРЕССЛУЖБА ГРОМАДИ
